• КЛІНІЧНИЙ ПРОТОКОЛ
• надання медичної допомоги хворим на гостре отруєння
• Отруєння протиепілептичними засобами похідними гексагідропіримiдина (гексамідин)
• ЗАХОДИ ЩОДО ВИВЕДЕННЯ ТОКСИНІВ, ЯКІ НЕ ВСМОКТАЛИСЬ В ШЛУНКОВО-КИШКОВОМУ ТРАКТІ
• ЗАХОДИ ЩОДО ВИДАЛЕННЯ З ОРГАНІЗМУ ТОКСИНІВ, ЯКІ ВСМОКТАЛИСЯ В ШЛУНКОВО-КИШКОВОМУ ТРАКТІ
• ПРОТОКОЛ
• ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ З АНАФІЛАКТИЧНИМ ШОКОМ
• Нозологічна форма шифр МКХ-10
• Нейротоксикоз.
• Cкелетна травма
• Важка черепно-мозкова травма

КЛІНІЧНИЙ ПРОТОКОЛ

надання медичної допомоги хворим на гостре отруєння

Код МКХ-10:Т36: “Отруєння антибіотиками системної дії”.

Код МКХ-10:Т37: “Отруєння іншими протиінфекційними та

(крім МКХ-10: 37.1) протипаразитарними засобами системної дії”.

Код МКХ-10:Т38: “Отруєння гормонами та їх синтетичними

(крім МКХ-10: 38.3) замінниками і антагоністами, не класифікованими в інших рубриках”.

Код МКХ-10:Т41: “Отруєння анестезуючими та терапевтичними газами”

Код МКХ-10:Т45: “Отруєння переважно системними та гематологічними препаратами, не класифікованими в інших рубриках”

Код МКХ-10:Т47: “Отруєння препаратами, які діють переважно на органи травлення”

Код МКХ-10:Т50: “Отруєння діуретиками, іншими та неуточненими лікарськими засобами, медикаментами та біологічними субстанціями”

1. Клінічні періоди захворювання.

1.1. Токсикогенний:

● період резорбції, в залежності від властивостей речовини, триває, в середньому, від 1,5 год. до 2-3 діб;

● період елімінації.

1.2. Соматогенний.

2. Діагностичні критерії:

● контакт постраждалого з речовиною, яка викликала отруєння;

● порушення функції органу (або виникнення системних реакцій) в залежності від системно-органної тропності та властивостей речовини, яка викликала отруєння.

3. Можливі лабораторні зміни внаслідок отруєння.

● лейкоцитоз з зсувом лейкоцитарної формули вліво в ЗАК;

● підвищення рівню гематокриту в ЗАК;

● помірна протеїнурія з лейкоцитурією в ЗАС;

● порушення рівню електролітів у БАК;

● підвищення рівню а-амілази крові у БАК.

1. 4. Лікування:
2. 4.1. Загальноприйнятий комплекс заходів інтенсивної терапії екзогенних інтоксикацій з виведення з організму токсинів, які не всмоктались у ШКТ (додаток 1).
3. 4.2. Загальноприйнятий комплекс заходів інтенсивної терапії екзогенних інтоксикацій з виведення з організму токсинів, які всмоктались у кров’яне русло з ШКТ (додаток 2).
4. 4.3. Загальноприйнятий комплекс заходів інтенсивної терапії екзогенних інтоксикацій з ситуаційної та коригувальної терапії (додаток 3):

підвищення лужного балансу плазми крові.

5. Критерії ефективності: припинення порушень органних функцій та зниження виразності проявів синдрому токсикозу протягом 5-7 днів лікування.

6. Умови надання медико-санітарної допомоги:

На первинному рівні (отруєння будь-якого ступеня важкості):

● загальноприйнятий комплекс заходів інтенсивної терапії екзогенних інтоксикацій з виведення з організму токсинів, які не всмоктались у ШКТ (додаток 1);

● загальноприйнятий комплекс заходів інтенсивної терапії екзогенних інтоксикацій з ситуаційної та коригувальної терапії (додаток 3).

6.2. На вторинному рівні (отруєння легкого та середнього ступеня важкості):

● загальноприйнятий комплекс заходів інтенсивної терапії екзогенних інтоксикацій з виведення з організму токсинів, які не всмоктались у ШКТ (додаток 1);

● загальноприйнятий комплекс заходів інтенсивної терапії екзогенних інтоксикацій з виведення з організму токсинів, які всмоктались у кров’яне русло з ШКТ (додаток 2);

● загальноприйнятий комплекс заходів інтенсивної терапії екзогенних інтоксикацій з ситуаційної та коригувальної терапії (додаток 3);

● введення антидотів;

● профільність відділення – терапія, анестезіологія та інтенсивна терапія.

На третинному рівні (отруєння середнього та тяжкого ступеня важкості):

● загальноприйнятий комплекс заходів інтенсивної терапії екзогенних інтоксикацій з виведення з організму токсинів, які не всмоктались у ШКТ (додаток 1);

● загальноприйнятий комплекс заходів інтенсивної терапії екзогенних інтоксикацій з виведення з організму токсинів, які всмоктались у кров’яне русло з ШКТ (додаток 2);

● загальноприйнятий комплекс заходів інтенсивної терапії екзогенних інтоксикацій з ситуаційної та коригувальної терапії (додаток 3);

● введення антидотів;

● профільність відділення – анестезіологія та інтенсивна терапія, токсикологія.

Код МКХ-10:Т37.1: “Отруєння антимікобактеріальними ліками”.

1. Клінічні періоди захворювання.

1.1. Токсикогенний:

● період резорбції, в залежності від властивостей речовини, триває, в середньому, від 1,5 год. до 2-3 діб;

● період елімінації.

1.2. Соматогенний.

2. Діагностичні критерії:

● контакт постраждалого з речовиною, яка викликала отруєння;

● порушення функції органу (або виникнення системних реакцій) в залежності від системно-органної тропності та властивостей речовини, яка викликала отруєння.

4.4. Антидотна терапія: Піридоксину гідрохлорид в дозі 1.0 г в/в; при необхідності – повторне введення.

5. Критерії ефективності: припинення порушень органних функцій та зниження виразності проявів синдрому токсикозу протягом 3-8 днів лікування.

Код МКХ-10:Т40: “Отруєння наркотичними речовинами і

психодислептиками (галюциногенами)”.

1. Клінічні періоди захворювання.

1.1. Токсикогенний:

● період резорбції, в залежності від властивостей речовини, триває, в середньому, від декількох хв. до декількох годин;

● період елімінації.

1.2. Соматогенний.

2. Діагностичні критерії:

● контакт постраждалого з речовиною, яка викликала отруєння;

● порушення функції органу (або виникнення системних реакцій) в залежності від системно-органної тропності та властивостей речовини, яка викликала отруєння.

4.4. Антидотна терапія:

● при отруєння опіоїдами – Налоксон 0.4-2.0 мг; при необхідності – повторне введення (до 10 мг);

● при отруєнні ЛСД та іншими галюциногенами – Діазепам в дозі 10-20 мг.

5. Критерії ефективності: припинення порушень органних функцій та зниження виразності проявів синдрому токсикозу протягом 1-3 днів лікування.

Код МКХ-10:Т39: “Отруєння неопіоїдними аналгезивними, жарознижувальними і нестероїдними протиревматичними засобами”.

1. Отруєння жарознижувальними засобами.

2. Отруєння нестероїдними протизапальними засобами.

Клiнiчний діагноз: ОТРУЄННЯ ЖАРОЗНИЖУВАЛЬНИМИ ЗАСОБАМИ

Класифiкацiя жарознижувальних препаратів:

1.Похiднi пiразолона – анальгiн, бутадiон, антипiрiн, реопiрин.

2.Похiднi анiлiна – парацетамол (ацетомiнофен, панадол), тайленол, дристан, вiкодiл.

1. 1. Клiнiчнi прояви отруєння.
2. 1.1.Середнього ступеню важкості - загальна слабість, запаморочення, порушення слуху, нудота, блювота, зниження температури тіла, біль у епігастрії, задишка, посилене серцебиття.
3. 1.2. Важкого ступеню – гіпотермія, ціаноз слизуватих оболонок, порушення свідомості, мідріаз, клоніко-тонічні судоми, тахікардія, пульс слабкого наповнення, артеріальна гіпотензія, набряк легень.
4. 1.3. Можливий розвиток периферичних набряків, геморагічної висипки, шлункової кровотечі

2.Дiагностичнi критерії:

● токсикологічна ситуація (контакт потерпілого з медикаментозними засобами);

● токсикологічний анамнез (зловживання медикаментозними препаратами або попередні випадки лікарських отруєнь);

● порушення функції ЦНС (гіпотермія, запаморочення, судоми);

● тривалість клінічних симптомів отруєння від декількох годин до 6 діб після прийому токсичної дози лікарського препарату.

4.4.Лiкування постраждалих у гастро-інтестінальному перiодi:

● Ацетiлцистеїн у насичуючий дозі 140 мг/кг маси тіла усередину, потім 70 мг/кг маси тіла через кожні 4 години протягом 3 діб;

● Лiпоєва кислота або Берлiтiон в/в або в/м в дозі 15-30 мг/кг маси тіла на добу;

● препарати гепатопротекторної дії у вiковiй дозі;

● при наявності метгемоглобіну в крові - Метиленовий синій 1% розчину в дозі 1—2 мг/кг в/в; при необхідності ін'єкції повторюють кожні 4 години. У грудних дітей добова доза не повинна перевищувати 4 мг/кг на добу.

● Тіосульфат натрію в дозі 25 мг\кг в\в.

4.5.Лiкування постраждалих у перiодi токсичного гепатиту, токсичного нефриту:

● Ацетiлцистеїн у насичуючий дозі 140 мг/кг маси тіла усередину, потім 70 мг/кг маси тіла через кожні 4 години протягом 3 діб;

● Лiпоєва кислота або Берлiтiон в/в або в/м в дозі 15-30 мг/кг маси тіла на добу;

● препарати гепатопротекторної дії (у вiковiй дозі);

● Лактулоза (у вiковiй дозі);

● інфузійна терапія з метою парентерального харчування за схемою гiпералiментацiї (у вікових дозах);

● глюкокортикоїдна терапія (переважно Гідрокортизон) у дозах в залежності від ступеня тяжкості перебігу печінкової недостатності: за рівнем АЛТ в крові менше 2 ммоль/л – 5 мг/кг на добу; від 2 до 10 ммоль/л – 10 мг/кг на добу; більше 10 ммоль/л – 15-20 мг/кг на добу;

● при затримці діурезу – обмеження об'єму інфузійної терапії, призначення салуретиків в/в або в/м у дозах 2-5 мг/кг маси тіла;

● Глутаргін – 2-8 г на добу, в/в крап;

● препарати гемостатичної дії у вікових дозах;

● інфузія свіжозамороженої плазми в дозі 10-20 мл/кг на добу;

● коферментнi форми вiтамiнiв групи В, С в/в (у вікових дозах);

● Вiтамiн Е (у вiковiй дозі);

● інгiбiтори протеолізу;

● методи еферентної терапії – гемосорбція, обмінний плазмаферез, діалізне лікування за показаннями.

4.6.Лiкування постраждалих у перiодi виходу:

● препарати гепатопротекторної дії.

5.Критерiї ефективності: припинення проявів печiнково-ниркової недостатності (геморагічного синдрому, жовтяниці, зниження неврологічних порушень, периферичних набряків) протягом 3-8 днів лікування.

Код МКХ-10:Т46: “Отруєння препаратами, які діють переважно на серцево-судинну систему”.

4.4. Антидотна терапія:

● при отруєнні серцевими глікозидами, антидот – Fab фрагменти (Дигибайнд)*, якщо доза глікозидів невідома, препарат вводять в емпіричній дозі 0.2-0.4 г, в/в болюсно;

● при отруєнні блокаторами кальцієвих каналів, антидот - Кальцію хлорид 10% (у максимальній віковій дозі) або Кальцію глюконат 10% (у максимальній віковій дозі), вводять кожні 5-10 хв. до появи клінічного ефекту; Глюкагон 5-10 мг, в/в болюсно;

● при отруєнні Клофеліном, антидот – Налоксон, вводять в дозі 0,4–2,0 мг, в/в.

5. Критерії ефективності: припинення порушень органних функцій та зниження виразності проявів синдрому токсикозу протягом 5-7 днів лікування.

Код МКХ-10:Т42 “Отруєння протисудомними, седативними, снодійними і протипаркiнсоничними препаратами”.

Код МКХ-10:Т43 “Отруєння психотропними препаратами, не класифікованими в інших рубриках”.

Клінічний діагноз: ОТРУЄННЯ ПРОТИЕПІЛЕПТИЧНИМИ ЗАСОБАМИ

Класифiкацiя протиепілептичних препаратів:

1. 1. Похiднi гексагідропіримідина – гексамідин.
2. 2. Похiднi барбітурової кислоти – бензонал.
3. 3. Похідні гідантоїна – дифенін, мезантоін, фенідантін.
4. 4. Похідні бензодіазепіна - карбамазепін (тегретол, фінлепсин), клоназепам.
5. 5. Похідні іміда янтарної кислоти – етосуксимід, пуфемід, морфолеп.
6. 6. Похідні вальпроєвої кислоти – депакін (конвулекс).

Отруєння протиепілептичними засобами похідними гексагідропіримiдина (гексамідин)

1. 1. Клiнiчнi прояви отруєння.
2. 1.1.Латентний період триває, в середньому, 1-1.5 г від моменту вживання препарату.
3. 1.2.Середнього ступеня ваги - загальна слабість, запаморочення, атаксія, тремор, дизартрія, психічні розлади, нудота, зниження зору, ністагм.
4. 1.3.Важкого ступеня – порушення свідомості упритул до коми, мідріаз, клоніко-тонічні судоми, блідість чи/або жовтяниця шкірних покривів, можливі геморагічної висипки, затримка сечі.

2. Дiагностичнi критерії:

● токсикологічна ситуація (контакт потерпілого з медикаментозними засобами);

● токсикологічний анамнез (зловживання медикаментозними препаратами або попередні випадки лікарських отруєнь);

● порушення функції ЦНС (загальна слабість, запаморочення, психічні розлади, порушення свідомості, атаксія, тремор, дизартрія, мідріаз, зниження зору, ністагм);

● порушення діяльності печінки та нирок (жовтяниця шкірних покривів, збільшення і хворобливість печінки, геморагiї на шкірі, носові чи маткові кровотечі, затримка сечі, набряки);

● тривалість клінічних симптомів отруєння від декількох годин до 5-7 діб після прийому токсичної дози лікарського препарату.

4.4. Лікування постраждалих при отруєнні середнього ступеня ваги:

● оксигенотерапія з подачею 100% кисню;

● коферментнi форми вiтамiнiв групи В в/в (у вікових дозах);

● інфузійна терапія з метою корекції порушень водно-елетролітного складу крові та парентерального харчування за схемою гiпералiментацiї (у вікових дозах);

● при низькому артеріальному тиску – інфузія плазмозамiсних розчинів (Рефортан або Реосорбiлакт, або iн.) в дозі 4-8 мл/кг/год., при необхідності – розчин Норадреналіну в дозі 0.5-5.0 мг/кг/хв.

4.5. Лікування постраждалих при тяжкому ступеню ваги:

● при глибокій комі – інтубація трахеї та проведення ШВЛ;

● при глибокій комі – обмеження об'єму інфузійної терапії, призначення салуретиків в/в або в/м у дозах 2-5 мг/кг маси тіла;

● інфузійна терапія з метою корекції порушень водно-елетролітного складу крові та парентерального харчування за схемою гiпералiментацiї (у вікових дозах);

● при низькому артеріальному тиску – інфузія плазмозамiсних розчинів (Рефортан або Реосорбiлакт, або iн.) в дозі 4-8 мл/кг/год., при необхідності – розчин Норадреналіну в дозі 0.5-5.0 мг/кг/хв.;

● Лiпоєва кислота або Берлітіон в/в або в/м в дозі 15-30 мг/кг маси тіла на добу;

● Препарати гепатопротекторної дії (у вiковiй дозі);

● Лактулоза (у вiковiй дозі);

● глюкокортикоїдна терапія (переважно гідрокортизон) у дозах в залежності від ступеня тяжкості перебігу печінкової недостатності: за рівнем АЛТ в крові менше 2 ммоль/л – 5 мг/кг на добу; від 2 до 10 ммоль/л – 10 мг/кг на добу; більше 10 ммоль/л – 15-20 мг/кг на добу;

● при затримці діурезу – обмеження об'єму інфузійної терапії, призначення салуретиків в/в або в/м у дозах 2-5 мг/кг маси тіла;

● Вiтамiн Е (у вiковiй дозі);

● інгiбiтори протеолізу;

● методи еферентної терапії: гемосорбція, обмінний плазмаферез, діалізне лікування за показаннями.

Код МКХ-10: Т51.0 “Отруєння етанолом”

Класифікація отруєнь етанолом за ступенем тяжкості.

1. 1. Легкого ступеню – концентрація етанолу в крові від 1 до 1,5% .
2. 2. Середнього ступеню – концентрація етанолу в крові від 1,5 до 3%.
3. 3. Тяжкого ступеню – концентрація етанолу в крові від 3 до 5%.
4. 4. Алкогольна кома – концентрація етанолу в крові від 5% та більше.

Летальна доза 96% етанолу коливається в межах від 4 до 12 г \ кг маси тіла. Концентрація етанолу в крові більш за 6 % є смертельною.

1. Клінічні стадії захворювання.

1.1. Токсикогенний:

● період резорбції (інтервал часу від моменту потрапляння етанолу в організм людини до досягнення його максимальної концентрації в крові), триває, в середньому, близько 1,5 год.;

● період елімінації.

1.2. Соматогенний.

2. Діагностичні критерії:

● коматозний стан (кома поверхнева або глибока, ускладнена або неускладнена);

● наявність специфічного запаху з рота постраждалого або дані, що свідчать про вживання алкоголю;

● порушення функцій зовнішнього дихання;

● порушення функцій серцево-судинної діяльності.

Код МКХ-10: Т51.1 “Отруєння метанолом”.

Летальна доза метанолу при пероральному прийомі становить 30-100 мл.

Смертельна концентрація в крові - 0.4–1 г\л.

Високотоксичними є продукти біотрансформації метанолу – формальдегід та мурашина кислота.

1. Діагностичні критерії.

Анамнестичні дані:

● дані анамнезу, що свідчать про можливість вживання постраждалого метанолу;

● порушення функцій шлунково-кишкового тракту або неврологічні порушення (нудота, блювота, діарея, біль в животі або головокружіння, втрата свідомості та інші прояви зростання інтоксикаційного синдрому тривають протягом 2 діб після вживання метанолу;

● порушення зору та біль в очах (окулотоксична дія - може виникати як через 1 годину, так й на 2 добу після отруєння);

● однотипність виникнення скарг (нудота, блювота, діарея, біль в животі або головокружіння, порушення зору, загальна слабкість, порушення свідомості) в інших людей, які вживали алкогольний напій водночас з постраждалим впродовж перших 2-4 годин після контакту з метанолом.

Клінічна діагностика:

● гіпотермія або блідість шкіри;

● розлади зору (диплопія, мідріаз, сліпота);

● порушення функції ШКТ;

● порушення діяльності серцево-судинної системи;

● порушення свідомості (в тяжких випадках – втрата свідомості, судоми);

● центральні порушення дихання.

3.4. Антидотна терапія:

● Етанол в\в 5% розчин (або 30% розчин - внутрішньо) у загальній дозі 1г\кг маси тіла (96% етанолу) на добу у вигляді 5% розчину на 5% глюкозі, або перорально по 50 мл 30% етанолу кожні 3 години. Введення етанолу слід проводити підтримуючи його концентрацію в крові на рівні 1г\л протягом 4-5 діб до повного виведення метанолу з організму;

● супраорбітальне введення Атропіну, глюкокортикоїдів.

NB. Екстракорпоральні методи детоксикації: гемодіаліз (ефективний в перші 6 годин). Інфузійно-дезінтоксикаційна терапія проводиться зі залуженням сечі (при збереженні видільної функції нирок).

Код МКХ-10: Т55 “Токсична дія мила і дезінфікуючих засобів”

Код МКХ-10: Т65 “Токсична дія інших неуточнених речовин”

1. 1. Клiнiчнi прояви отруєння.
2. 1.1.Середнього ступеню важкості - загальна слабість, запаморочення, порушення слуху, нудота, блювота, біль у епігастрії, задишка, посилене серцебиття.
3. 1.2. Важкого ступеню – гіпотермія, ціаноз слизуватих оболонок, порушення свідомості, мідріаз, клоніко-тонічні судоми, тахікардія, пульс слабкого наповнення, артеріальна гіпотензія, набряк легень.
4. 1.3. Можливий розвиток периферичних набряків, геморагічної висипки, шлункової кровотечі

2. Дiагностичнi критерії:

● токсикологічна ситуація (контакт потерпілого з хімічною речовиною);

● при наявності опікових властивостей хімічної речовини, прояви гострого подразнення органів - шляхів її надходження до організму людини (очей, ротової порожнини, дихальних шляхів та ін.);

● можливі гострі порушення вітальних функцій;

● можливі виникнення кровотеч.

4.4. Антидотна терапія:

● (при отруєннях метгемоглобінутворюючими сполуками) - Метиленовий синій 1% розчину в дозі 1—2 мг/кг в/в; при необхідності ін'єкції повторюють кожні 4 години. У грудних дітей добова доза не повинна перевищувати 4 мг/кг на добу.

● Тіосульфат натрію у дозі 25 мг\кг в\в.

ЗАХОДИ ЩОДО ВИВЕДЕННЯ ТОКСИНІВ, ЯКІ НЕ ВСМОКТАЛИСЬ В ШЛУНКОВО-КИШКОВОМУ ТРАКТІ

1. 1. Промивання шлунку.
2. 2. Попереднє спорожнення шлунку перед його промиванням.
3. 3. Об’єм рідини для разового введення не повинен перевищувати 75% від вікового об’єму шлунка постраждалого.
4. 4. Сумарний об’єм рідини для промивання шлунку у постраждалого повинен складати розрахунок 0.5-1.0 л на рік життя, але не більше 10 л.
5. 5. Для промивання шлунку використовують гіперосмолярний водний розчин.
6. 6. Після промивання, в шлунок необхідно ввести обволікальні препарати та ентеросорбенти.
7. 7. Повторні промивання кишечнику гіперосмолярним водним розчином через кожні 8 годин протягом першої доби від моменту госпіталізації пацієнта.
8. 8. Ентеросорбція протягом усього гострого періоду захворювання (призначення ентеросорбентів у вікових дозах).

ЗАХОДИ ЩОДО ВИДАЛЕННЯ З ОРГАНІЗМУ ТОКСИНІВ, ЯКІ ВСМОКТАЛИСЯ В ШЛУНКОВО-КИШКОВОМУ ТРАКТІ

1. 1. Ентеральне зондове водне навантаження, з швидкістю введення 10-16 мл\кг на годину, протягом перших 6 годин лікування, на фоні стимуляції діурезу.
2. 2. Ентеральне зондове водне навантаження здійснюється за умов припинення блювоти та наявності легкого ступеня важкості гострого отруєння.
3. 3. Після 6 годин лікування, об’єм водного навантаження та швидкість введення розчинів визначається індивідуально.
4. 4. Стимуляція діурезу салуретиками у вікових дозах.
5. 5. Парентеральне водне навантаження, з швидкістю інфузії 10-15 мл\кг на годину протягом перших 6 годин лікування на фоні стимуляції діурезу.
6. 6. Парентеральне водне навантаження здійснюється за умов наявності середнього або важкого ступеня проявів гострого отруєння.
7. 7. Після перших 6 годин лікування, об’єм водного навантаження та швидкість введення розчинів визначається індивідуально.

ПРОТОКОЛ

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ З АНАФІЛАКТИЧНИМ ШОКОМ

Нозологічна форма шифр МКХ-10

Анафілактичний шок Т78.2. – Т88.6.

Т78.2. Анафілактичний шок не уточнений.

Т78.0. Анафілактичний шок, зумовлений патологічною реакцією на харчові продукти.

Т80.5. Анафілактичний шок, зумовлений введенням сироватки.

Т88.6. Анафілактичній шок, обумовлений патологічною реакцією на адекватно призначені і вірно введені медикаментозні препарати

Анафілактичній шок (АШ) – максимально тяжкий прояв алергічної реакції негайного типу. АШ – стан, який виникає гостро і загрожує життю, супроводжується порушенням гемодинаміки, що призводить до недостатності кровообігу та гіпоксії у всіх життєво важливих органах. АШ характеризується швидким розвитком переважно загальних проявів анафілаксії: зниженням артеріального тиску, температури тіла, порушенням функції ЦНС, підвищенням проникності судин, спазмою гладком’язових органів, тощо. АШ виникає після контакту хворого з алергеном, до якого він чутливий: медикаментозні препарати, вакцини, сироватки, харчові продукти, охолодження тіла, яд комах та інші причини.

На частоту і час розвитку АШ впливає шлях введення алергену в організм. У разі парентерального введення алергену АШ спостерігається частіше. Особливо небезпечний внутрішньовенний шлях введення медикаментозного препарату, хоча АШ цілком можливій при будь-якому шляху застосування лікарських засобів.

Виділяють п’ять клінічних форм АШ: асфіктичний, гемодинамічний, абдомінальний, церебральний та змішаний. За типом перебігу АШ може бути: гострий доброякісний, гострий злоякісний, затяжний, рецидивуючий та абортивний.

Коментар:

Після тяжкого перебігу АШ можливий розвиток уражень внутрішніх органів: енцефаліт, міокардит, інфаркт міокарду, нефрит, гепатит, гемопатії, васкуліт тощо. У випадках рецидиву АШ – перебіг завжди тяжкий.

Діагностика

Клініка АШ залежить від шляхів введення препарату. За внутрішньовенного введення реакція виникає через 3-5 хвилин і проявляється загальною кволістю, шумом у голові, вухах, головним болем, запамороченням, відчуттям жару у всьому тілі, заніміння пальців, язика, губ, зниженням зору, болем у ділянці серця, живота, у м’язах, суглобах, попереку, відчуття здавлення та розпирання грудної клітини, кашель, нудота, блювота. Можуть бути набряк гортані, бронхоспазма, ангіоневротичний набряк. Спостерігається набряк обличчя, висип на шкірі уртикарного характеру. Можуть виникати мимовільні сечовипускання, дефекація, кров’янисті виділення з піхви. Пульс малого наповнення, частота 120 – 150 за хвилину. АТ різко знижений або не визначається. Тони серця послаблені. над легенями вислуховуються сухі свистячі хрипи, які можуть змінитися картиною “німої легені”. З подальшим розвитком АШ симптоми наростають, можуть виникати носові та шлункові кровотечі.

Невідкладна допомога

Припинити введення ліків, які викликали анафілактичний шок.

Хворого покласти, повернути голову обличчям набік, висунути нижню щелепу, зафіксувати язик. Забезпечити доступ свіжого повітря або інгаляцію 100% кисню.

Припинити подальше надходження алергену до організму:

а) при парентеральному введенні алергену:

обколоти навхрест місце ін’єкції (вжалення) 0,1% розчином адреналіну 0,1 мл/рік життя в 5,0 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і прикласти до нього кригу;

накласти джгут (якщо дозволяє локалізація) проксимальніше введення алергену на 30 хв., не здавлюючи артерії;

якщо алергічна реакція викликана введенням пеніціліну – ввести 1 млн. ОД пеніцілінази в 2,0 мл ізотонічного розчину натрію хлориду д/м;

б) при краплинному введенні алергену до носа та очей – промити носові ходи та кон’юнктивальний мішок проточною водою;

в) при пероральному введенні алергену – промити хворому шлунок, якщо дозволяє стан.

Негайно ввести м’язово:

0,1% розчин адреналіну в дозі 0,05 – 0,1 мл / рік життя (не більше 1 мл) і 3% розчин преднізолону в дозі 5 мг/кг у м’язи дна ротової порожнини;

антигістамінні препарати: 1% розчин димедролу 0,05 мл/кг (не більше 0,5 мл – дітям до 1 року і 1,0 мл – старшим року) або 2 % розчин супрастину 0,1 – 0,15 мл/рік життя.

Застосування піпольфену протипоказане у зв’язку з його значним гіпотензивним ефектом!

Після завершення першочергових заходів – забезпечити доступ до вени і ввести внутрішньовенно струменево 0,1% розчин адреналіну в дозі 5 мкг/кг у 10,0 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.

Обов’язково контроль за станом пульсу, дихання і АТ!

Почати проведення внутрішньовенної інфузійної терапії 0,9% розчину натрію хлориду або розчину Рінгера з розрахунку 20 мл/кг протягом 20-30 хв.

У подальшому при відсутності стабілізації показників гемодинаміки – колоїдний розчин (реополіглюкін) у дозі 20 мл/кг. Об’єм і швидкість інфузійної терапії визначаються величиною АТ ЦВТ і станом хворого.

Димедрол 1-2 мг/кг внутрішньовенно.

Ввести внутрішньовенно глюкокортикостероїди:

3% розчин преднізолону 2 – 4 мг/кг (в 1 мл – 30 мг) або

гідрокортизон 4 – 8 мг/кг ( в 1 мл суспензії – 25 мг) або

0,4% розчин дексаметазону 0,3 – 0,6 мг/кг (в 1 мл – 4 мг).

Якщо АТ залишається низьким – вводити альфа-адреноміметики довенно кожні 10-15 хв. до покращення стану:

- 0,2% розчин норадреналіну – 1-5 мг/кг або при гіпотонії

При відсутності ефекту – довенно титроване введення допаміну в дозі 8-10 мкг/кг на хв. під контролем АТ і ЧСС.

Проводити оксигенотерапію;

ввести 2,4% розчин еуфіліну 5 мг/кг внутрішньовенно струменево в 20,0 мл фізіологічного розчину;

видаляти накопичений секрет із трахеї і ротової порожнини;

при проявах стридорозного дихання і відсутності ефекту від комплексної терапії – негайна інтубація, за життєвими показаннями – конікотомія.

Проведення комплексу судино-легеневої реанімації за необхідності.

Симптоматична терапія.

Госпіталізація у реанімаційне відділення після проведення комплексу невідкладних лікувальних заходів.

Ліквідація гострих проявів АШ ще не означає сприятливого завершення цього патологічного процесу. Лише через 5-7 днів після гострої реакції прогноз для хворого може вважатися сприятливим.

13. Заборонено використовувати шкірні та інші провокаційні тести з медикаментозними препаратами для діагностики анафілактичної реакції у зв’язку з їх невисокою інформативністю та небезпечністю для життя хворих.

Тривалість стаціонарного лікування складає від 1 до 10 діб.

Профілактика анафілактичного шоку:

ретельно зібраний алергологічний анамнез особистий і сімейний;

у хворих із обтяженим алергоанамнезом на сигнальному листі історії хвороби ставлять штамп “алергія” і перелічують медикаментозні препарати, які викликають алергію;

після ін’єкції антибіотика необхідно спостерігати за хворим протягом 20-30 хв.;

медперсонал процедурних, хірургічних, алергологічних і інших кабінетів, медпунктів повинен бути спеціально підготованим для надання невідкладної медичної допомоги при медикаментозному АШ і лікування подібних станів.

В усіх процедурних, хірургічних і інших кабінетах, у медпунктах необхідно мати протишокову аптечку для надання невідкладної допомоги при АШ.

Вимоги до результатів лікування

Повне одужання хворого і відновлення працездатності.

Нейротоксикоз.

Діагностичні критерії:

1.Нейротоксикоз – важка форма eнцефалiчної реакції внаслідок інфекційного і токсичного ушкодження ЦНС. Часто виникає при респіраторних вірусних захворюваннях (грип, аденовірусна інфекція й ін.), пневмонії, гострих кишкових інфекціях (дизентерія, харчова токсикоінфекція й ін.).

2.Клінічні прояви : гіпертермія, порушення свідомості, менiнгеальнi явища, судоми.

Медична допомога:

1. 1.При гіпертермічному синдромі - Парацетамол 10-15 мг/кг або Iбупрофен (дітям старше 3 місяців) 5-10 мг/кг усередину, або Ацелiзiн 0.1-0.2 мл/рік життя або 50% розчин Анальгіну в дозі 0.1 мл/рік життя внутрiм’язово або внутрівенно.
2. 2.При менiнгеальномy синдромі - преднізолон 2-3 мг/кг внутрівенно або внутрiм’язово, лазiкс 1-3 мг/кг внутрівенно або внутрiм’язово.
3. 3.При судомах - бензодiазепiни (седуксен, реланiум, дiазепам, сибазон) у дозі 0.2-0.5 мг/кг внутрівенно повільно, лазiкс 1-3 мг/кг внутрівенно, преднізолон 2-3 мг/кг внутрівенно.
4. 4.Госпіталізація до ВIТ.

Пневмо- або гемоторакс

Діагностичні критерії:

1. 1.Скарги на біль у грудній клітині, її характер, задишку по iнспiраторному типy, кашель.
2. 2.Оцінити загальний стан, колір шкіри і слизoвих оболонок (звичайно розповсюджений ціаноз).
3. 3.Показники подиху (ритм, частота, характер) і гемодiнамiки.
4. 4.Наявність поранень, ознак переломів, підшкірної емфіземи.
5. 5.Розрізняють відкритий, закритий і клапанний пневмоторакс, два останніх види звичайно напружені.
6. 6.При відкритому пневмотораксі спостерігається парадоксальний подих і «клекотання» повітря через рану, при перкусії над областю пневмотораксу - «коробковий» звук.
7. 7.При закритому або клапанному пневмотораксі - ознаки наростаючих ГДН і ССН, розширення ушкодженої половини грудної клітки, ослаблення або відсутність подиху і голосової передачі, при перкусії - тимпаніт, зсув границь серця і трахеї в здорову сторону.

Медична допомога:

1. 1.При відкритому пневмотораксі: туалет рани, асептична герметична пов'язка (окклюзiйна), анальгезія - трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл, або 50% анальгін 0,1-0,2 мл/10 кг із дiазепамом або седуксеном 0,2-0,3 мг/кг внутрiм’язово, iнсуфляцiя 100% кисню.
2. 2.При закритому ненапруженому пневмотораксі: анальгезія- трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл, або 50% анальгін 0,1-0,2 мл/10 кг із дiазепамом або седуксеном 0,2-0,3 мг/кг внутрiм’язово, iнсуфляцiя 100% кисню; при напруженому – переведення пневмотораксу у відкритий шляхом пункції товстою голкою в Ш-IY межребiр’ї по середньоключичнiй лінії, підготувати клапан з гумової рукавички, фіксувати голівку пункцiйної голки лейкопластирем.
3. 3.При клапанному - перевести у відкритий, аналгезія, симптоматична терапія.
4. 4.При плевро-пульмональному шоцi - протишокова терапія.
5. 5.Госпіталізація до торакального або хірургічного відділення.

Cкелетна травма

Діагностичні критерії:

1. 1.З'ясувати механізм і час одержання травми.
2. 2.Локалізація травми, біль, вимушенe положення або деформація в місці ушкодження, зниження або відсутність активних рухів.
3. 3.Визначити обсяг крововтрати (дефіцит ОЦК), у тому числі - внутріпорожнинної і внутрітканьової.
4. 4.Колір шкірних покривів - ціаноз, акроцианоз, блідість, «мармурнiсть», гiпергiдроз.
5. 5.Визначити наявність явищ травматичного шоку.

Медична допомога:

1. 1.Тимчасова зупинка кровотечі, асептичні пов'язки, імобілізація ушкоджених кінцівок.
2. 2.Знеболювання: трамадол 1-2 мг/кг або ренальган 0,5-5,0 мл або 50% анальгін 0,1-0,2 мл/10 кг із дiазепамом або седуксеном 0,2-0,3 мг/кг внутрiм’язово, при переломах трубчастих кіст - промедол 0.1 мл/рік життя внутрiм’язово або кетамiн 5-8 мг/кг внутрiм’язово.
3. 3.При наявності ознак шоку – сольові розчини 20 мл/кг за годину або 7.5% розчин натрію хлориду 4-6 мл/кг за годину, або препарати ГЕК 6-10 мл/кг за годину.
4. 4.При легких скелетних травмах - доставити хворого до травматологічного пункту, при важких - госпіталізація до травматологічного відділення.

Важка черепно-мозкова травма

Діагностичні критерії:

1. 1.Черепно-мозкова травма – стан, що виникає в наслідок травматичного ушкодження головного мозку, його оболонок, судин, кісток черепа і зовнішніх покровів голови. До важкої черепно-мозкової травми відносяться забите місце і стиснення головного мозку, внутрічерепні крововиливи.
2. 2.З'ясувати механізм виникнення травми, час після травми, тривалість утрати свідомості.
3. 3.Ступінь порушення свідомості - сопор, ступор, кома.
4. 4.Колір шкірних покривів: ціаноз, акроцианоз, блідість, «мармуровість».
5. 5.Неврологічні розлади – спочатку переважає загальномозкова симптоматика, потім можуть бути судоми, парези або паралічі, анізокорія, осередкова неврологічна симптоматика.
6. 6.Порушення подиху - тахiпноe, брадiпноe, патологічні типи подиху.
7. 7.Гемодiнамiчнi порушення - тахікардія, брадикардія, аритмії серцевої діяльності, асистолія.

Медична допомога:

1. 1.За показниками - реанімаційні заходи.
2. 2.При збереженій свідомості, сопорі або комі I ст. - iнсуфляцiя 100% кисню через носовий катетер або ларiнгеальну маску; при комі II-III ст. - після попередньої премедикацiї 0,1% атропіну сульфат 0,1мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно, iнтубацiя трахеї і переведення на ШВЛ.
3. 3.Іммобілізація: комір Шанца, горизонтальне положення на твердій рівній поверхні.
4. 4.Катетеризація магістральних судин при гiпотензiї - iнфузiя кристаллоїдiв зі швидкістю 15-20 мл/кг/годину.
5. 5.При порушенні свідомості і судомах - бензодiазепiни (реланiум, седуксен, сiбазон) у дозі 0.2-0.5 мг/кг внутрiм’язово, при триваючому приступі з порушенням акта подиху - після попередньої премедикацiї 0,1% атропіну сульфат 0,1мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно, тiопентал натрію 3-5 мг/кг внутрівенно (1% розчин), iнтубацiя трахеї і переведення на ШВЛ.
6. 6. Лазiкс 2-3 мг/кг внутрiм’язово або внутрівенно.
7. 7.Госпіталізація до нейротравматологiчного (нейрохірургічного) відділення або ВIТ.