• Лекція 6
• Освіта і наука у країнах, де говорять німецькою

Лекція 6

Освіта і наука у країнах, де говорять німецькою

 

Система освіти Швейцарії наслідує принципи федералізму щодо розподілу повноважень між федерацією, кантонами та громадами. Початкові та середні школи підпорядковуються кантонам, у той час як університети – ще й федеративному уряду. Кожен кантон має право модифікувати структуру та зміст навчання за різними рівнями, проте вони базуються загальними принципами, а якість та доступність освітніх послуг гарантує федеральна влада.

Система освіти в Швейцарії відповідає Конституції Швейцарії і проголошує загальнообов’язкову середню освіту для всіх громадян з 6 до 16 років, гарантує доступність і безоплатність освіти в країні, а також відповідає за відповідність дипломів за типом і рівнем освіти різних кантонів між собою.

Законодавчу основу початкової та середньої освіти в Австрії було визначено у 1962 р. Федеральне міністерство освіти відповідає за фінансування та контроль над початковою, середньою та вищою освітою. Управління початковою та середньою освітою здійснюється на рівні відповідних органів земель.

Система освіти Ліхтенштейну подібна до швейцарської. Завдяки численним угодам держави з сусідніми Австрією та Швейцарією діти можуть навчатися в усіх навчальних закладах цих країн. Отримані дипломи взаємно визнаються і приймаються.

Система освіти Люксембургу базується на принципі багатомовності та має підсумком здачу іспиту на атестат зрілості або отримання диплому про професійну освіту для початку роботи за фахом. За конституцією країни, організація та керування освітнім процесом входить до меж компетенції держави. Саме тому більшість шкіл є загальнодоступними а безкоштовними, проте у країні також функціонують декілька приватних та інтернаціональних шкіл. Обов’язкова освіта починається з 4-х років і закінчується у 16 років.

Загалом усі німецькомовні країни мають досить схожу систему освіти, що складається з таких щаблів:

1. дошкільна освіта;

2. початкова освіта;

3. базова середня освіта

4. повна та професійна середня освіта(а також додаткова середня освіта або друга середня освіта для професійних напрямків);

5. вища освіта;

6. підвищення кваліфікації.

 

6.1. Система дошкільної освіти

 

Швейцарська дошкільна освіта не є обов’язковою, однак більшість батьків віддають дітей в дитячі садки, що передбачають дошкільну соціалізацію та підготовку дитини. Крім того у деяких кантонах з 1999 р. вступив у силу закон про обов’язкову дошкільну освіту.

Зазвичай у віці 1–2 років дітей віддають до дитячих садків. Існують державні дошкільні установи і приватні, проте усі вони різною мірою фінансуються як з державної казни, так з доходів самих сімей (в залежності від їх розміру). Робоче навантаження садків – від 18 до 22 годин на тиждень, тож садків на «увесь день» у країні немає.

Сильна сторона освіти в Швейцарії – багатомовність. За стандартами державної навчальної програми випускники середньої школи зобов'язані володіти трьома мовами: двома державними на вибір і англійською, тож вивчення мов починається ще в дитячому садку.

Догляд за маленькими дітьми та дошкільнятами в Австрії забезпечують дитячі ясла – для немовлят та маленьких дітей, дитячі садки – з 3 до 6 років та підготовчі школи – з 5 років. Для невеликих міст та селищ типова організація ясельних груп під наглядом нахожих нянь.

Відвідування закладів дошкільної освіти не є облігаторним з боку закону за виключенням останнього року до початку обов’язкової освіти. Протягом цього року навантаження дитини складає мінімум 20 год. на тиждень. Діти, що за віком мають відвідувати школу, проте ще не готові її відвідувати, також направляються до підготовчої школи.

У Ліхтенштейні, як і в сусідніх країнах, функціонують заклади дошкільної освіти. Дитячі садки у країні є безкоштовними та знаходяться під контролем громад. Їх відвідують діти у віці 5–6 років (іноді з 4).

Дошкільна освіта в країні є необов’язковою окрім дітей з іншомовних сімей мігрантів, що мають обов’язково провести у дитсадку один рік перед початком школи. Такий підхід покликаний поліпшити їх німецькомовну підготовку перед навчанням у школі.

Початковий цикл навчання в Люксембурзі складається з одного факультативного року дошкільної у дитсадку і двох років обов’язкового дошкільного навчання, починаючи з чотирьохрічного віку.

 

6.2. Система середньої освіти

 

Початкова освіта у Швейцарії є загальнодоступною, починається рано і, з урахуванням двох років дитсадка, охоплює 8 років шкільного життя дитини. Вона не передбачає здачі будь-яких іспитів чи тестів при вступі, а навчальна програма (23-32 год. на тиждень) охоплює уроки мови, математики, природничих, соціальних та гуманітарних наук, музики, мистецтва та фізвиховання.

Як правило, у віці 12 років школярі переходять до школи першого ступеня, де відповідно до рівня сформованих знань та умінь відбувається розподіл учнів за подальшими рівнями навчання.

Наприкінці першого ступеня середньої освіти знову відбувається розподіл учнів за програмами повної середньої освіти. Приблизно 2/3 учнів обирають підготовку у технікумах або отримують базову професійну освіту у професійних школах за програмою дуального професійного навчання. Ті, хто планує вступати до університетів (1/3), обирають навчання у гімназіях або приватних школах.

Федеральна програма швейцарської освітньої школи – Swiss Federal Maturite або короткоMatura, – у залежності від фахового спрямування поділяється на п’ять типів: А – стародавні мови (латинська і грецька), В – сучасні мови плюс латина, С – математика і природничі науки, D – сучасні іноземні мови, Е – економічні науки.

Шкільна освіта в Швейцарії передбачає також додаткове навчання за двома з п’яти іноземними програмами, що уможливлюють прямий вступ до ВНЗ цих країн (французькоїBaccalaureat, американської High School Diploma, англійської A-level, німецької Abitur або італійської Maturite), а також універсальної International Baccalaureate, створеної в самій Швейцарії і визнаної в половині країн світу.

Усі державні школи та гімназії знаходяться у кантональному підпорядкуванні. Дипломи державних шкіл визнаються на території країни, а дипломи приватних шкіл – також і за кордоном, оскільки їх випускники додатково здають федеральний іспит. Шкільна освіта другого ступеня закінчується у віці 18–19 році, і за статистикою 90% отримують сертифікат про повну середню освіту.

Початкова освіта в Австрії є обов’язковою і триває 4 роки, починаючи з шестирічного віку. Діти відвідують народну школу або школу для дітей, що потребують спеціального догляду. Як правило, протягом цього часу, клас веде один педагог для того, щоб виробити стабільний зв’язок між учителем та учнями задля благополуччя дитини.

По закінченню початкової школи, на рівні базової середньої освіти діти опиняються перед вибором між двома подальшими шкільними рівнями: відвідуванням звичайної (основної) середньої школи або загальноосвітньої (повної) середньої школи першого ступеня. Перший тип шкіл орієнтований на подальше отримання професійної освіти, проте перехід до іншого типу шкіл можливий для найздібніших учнів. Діти, що потребують спеціального догляду продовжують навчання в спеціалізованих школах.

Після чотирьох років базової середньої освіти діти та їх батьки знову постають перед вибором школи. Ті, що відвідували основну школу, йдуть навчатися у один з закладів професійно-технічної освіти (3–5 років): технікуми, професійно-технічні училища, учбові майстерні, професійні школи або політехнікуми.

Особливо здібним учням надається можливість перейти до загальноосвітньої середньої школи другого ступеня які ще називають гімназіями. Навчання у них продовжується ще 4 роки. Навчання, як в повній середній школі, так і в професійно-технічному навчальному закладі, закінчується іспитом на атестат зрілості, який дає право на вступ до університету чи інституту.

У якості альтернативи державним закладам освіти в Австрії також функціонують приватні школи або так звані вальдорфські школи, де діти поглиблено вивчають предмети, найбільш цікаві та необхідні для їх подальшої освіти.

У країні також існують можливості для отримання другої середньої освіти для професійних напрямків на базах коледжів, академій, інститутів та університетів.

Початкова освіта у Ліхтенштейні є загальнообов’язковою. Починаючи з 7 років, діти відвідують п’ятирічну початкову школу, вальдорфську приватну школу або білінгвальну школу.

У них відсутнє числове оцінювання досягнень, а наприкінці кожного року діти автоматично переходять у наступний клас. Діти з обмеженими можливостями мають змогу відвідувати спеціальні школи.

На рівні базової середньої школи, тобто після 5-го класу, система шкільної освіти розділена на три базових типи шкіл: (повна) середня школа, реальна школа, гімназія нижчого рівня. Діти з обмеженими можливостями продовжують відвідувати спеціальні школи.

Розподіл до базових середніх шкіл здійснюється з урахуванням рекомендацій вчителів початкової школи. У разі непогодження батьків з запропонованим типом школи для подальшого навчання, дитина має право пройти вступні випробування до обраного типу школи.

Найздібніші учні потрапляють навчатися до гімназій, куди також можливим є перехід з реальних шкіл. Гімназії типу В провадять поглиблену підготовку з іноземних мов та природничих наук, у той час як гімназії типу Е орієнтовані на вивчення пропедевтики, економічних, юридичних та соціальних наук.

Повна середня школа переважно готує дітей до подальшої професійної підготовки; навчання у реальній школі обирають ті, хто має добрі результати принаймні з німецької та математики, адже навчальна програма цього типу поєднує професійну і учбову підготовку і є більш комплексною та вибагливою у порівнянні з програмою повної середньої школи.

По закінченню повної середньої або реальної школи існує можливість обрати додатковий добровільний 10-й рік, покликаний поглибити спецпідготовку учнів та підвищити їх шанси на отримання місць у більш престижних навчальних закладах вищої освіти.

На етапі повної середньої освіти учні гімназії верхнього рівня готуються до здачі іспиту на атестат зрілості, за яким можна продовжити університетське навчання, у т.ч. у ВНЗ Австрії та Швейцарії.

У межах країни професійно-технічна підготовка за програмами дуальної освіти або професійних шкіл з повним учбовим навантаженням можлива лише за умови навчання на базі підприємств. Ліхтенштейнці також мають змогу навчатися у швейцарських кантональних технікумах та професійних школах. Для навчання осіб з обмеженими можливостями в Ліхтенштейні функціонують спецмайстерні. Випускники середніх професійно-технічних закладів освіти можуть пройти трисеместровий підготовчий курс і отримати атестат для подальшого вступу до ВНЗ професійного спрямування.

Перший (дошкільний), другий, третій та четвертий цикли разом умовно утворюють систему початкової освіти Люксембурга. Кожен з циклів 2–4 зазвичай триває два роки, упродовж яких діти відвідують початкову школу або спецкласи.

Після закінчення початкової школи на етапі базової середньої освіти спеціальною комісією відбувається розподіл дітей для подальшого навчання у загальних (класичних) або спеціалізованих (технічних) ліцеях. Розподіл здійснюється за результатами державного вступного іспиту. Якщо батьки не погоджуються з призначенням, вони мають право подати апеляцію.

33% школярів завершують повний курс середньої освіти, навчаючись у загальних або класичних ліцеях. Останні три роки діти навчаються за секціями (фаховими спрямуванням) з поглибленим вивченням тих, чи інших предметів: секція A: мови, секція B: математика та інформатика, секція C: природничі науки та математика, секція D: економіка та математика, секція E: мистецтво, секція F: музика, секція G: гуманітарні та соціальні науки. За сумою двох ступенів діти навчаються сім років і завершують навчання здачею іспиту на атестат зрілості, після чого мають право вступати до університету.

Інші 67% школярів за результатами іспиту йдуть навчатися до технічних ліцеїв. Для небажаючих здавати іспит, а також тих, хто його не пройшов, існує трирічний пропедевтичний професійний курс з отриманням сертифіката та подальшим навчанням на виробництві. За напрямками професійно-технічної освіти навчаються від 6 до 8 років, залежно від обраної професії, після чого існує можливість вступу до ВНЗ.

 

6.3. Вища освіта та підвищення кваліфікації

 

Вища освіта Швейцарії регулюється спільно кантональними та федеральним урядами: федеральна влада відповідає за реалізацію професійної освіти, а кантони відповідають за університетську освіту (за фінансування федерації).

Вища освіта у Швейцарії здійснюється у відповідності до положень Болонської угоди і передбачає 2 ступені навчання: бакалаврат і магістратуру. Вища освіта в Швейцарії доступна як громадянам країни, так і іноземцям, проте для вступу останніх існує низка додаткових доволі серйозних вимог.

До швейцарських ВНЗ «вищого рівня» відносяться віднести університети, університети прикладних наук, педагогічні коледжі, приватні коледжі, університетські інститути, визнані федерацією, коледжі мистецтв та музики.

У Швейцарії існує 12 державних вищих навчальних закладів: у німецькомовній частини країни – в Базелі, Берні, Цюріху, Санкт-Галлені. Люцерні; у французькомовній частині країни – у Женеві, Лозанні, Фрибурзі, Невшателі; у італомовній частині країни функціонує Universita della Svizzera Italiana в Лугано (кантоні Тічино). Крім того, працюють 2 федеральних технологічних інститути в Цюриху і Лозанні. Популярністю у країні користуються педагогічний коледж Санкт-Галлена, Інститут підвищення кваліфікації для іноземних студентів в Женеві і Інститут підвищення кваліфікації для громадської адміністрації в Лозанні. Загалом на базах різних освітніх установ проводяться курси підвищення кваліфікації, семінари, практикуються форми роботи з фаховою літературою або навчання без відриву від виробництва.

Рівень вищої освіти в Австрії забезпечують 23 громадських та 11 приватних університетів, що мають високий ступінь свободи і пропонують широкий вибір освітніх програм. Навчання в державних австрійських університетах з літнього семестру 2009 р. для громадян Австрії, ЄС і низки інших країн є безкоштовним. Найбільші університети – Віденський (найстаріший університет Австрії, заснований у 1367 р.), Грацський, Інсбрукський та Зальцбурзький університети.

Академії та педагогічні інститути – це професійні навчальні заклади з трирічним терміном навчання, де відповідно до напрямків ВНЗ готують вчителів початкових шкіл, соціальних працівників, медичні кадри середньої ланки і технічних асистентів тощо.

Вищі професійні училища – наймолодший сектор австрійської вищої школи, – орієнтований на 8-семестрові практичні програми професійного навчання.

Програми підвищення кваліфікації працівників пропонуються на базі багатьох ВНЗ країни, а також окремого Інституту підвищення кваліфікації.

Князівство Ліхтенштейн з часу набуття чинності Закону про коледжі, університети і науково-дослідні інститути у 1992 р. здійснює формування власної системи вищої освіти, представлену університетами, академіями та інститутами, хоча чимало абітурієнтів їдуть навчатися до сусідньої Швейцарії або країн ЄС. Студентами у країні стають у віці 19-20 років.

До центрів вищої освіти Князівства Ліхтенштейн належать: Університет Ліхтенштейну (м. Вадуц), Приватний університет Ліхтенштейну (м. Трізен), Інститут Князівства Ліхтенштейн та Міжнародна академія філософії у м. Бендерн.

У Ліхтенштейні не готують викладацькі кадри, а тому бажаючим отримати цю професію необхідно їхати навчатися до відповідних ВНЗ Швейцарії, Австрії або Німеччини.

Державний центр освіти для дорослих пропонує широкий спектр загальних і професійних курсів підвищення кваліфікації.

Кількість установ вищої освіти Люксембурга є обмеженою з огляду на фізично малі розміри країни. Університет Люксембурга пропонує студентам здобути вищу освіту з 2003/2004 навчального року. Навчання і дослідницька робота поділені між факультетами і міждисциплінарними центрами. Повний цикл навчання в університеті складається з трьох рівнів і веде до трьох різних кваліфікації: на першому етапі студент отримує ступінь бакалавра, на другому - магістра, і доктора - на третьому.

Крім того, з 2012 р. у країні функціонує затверджений та акредитований державою приватний університет eufom (Європейський університет економіки і менеджменту). За концепцією цей європейський університет націлений на категорію працюючих осіб та учнів на виробництві, які бажають паралельно зі своєю виробничою чи підприємницькою діяльністю отримати академічну кваліфікацію.

Чимало абітурієнтів з Люксембурга їдуть вступати за кордон. До їх числа належать і бажаючі стати вчителями середніх шкіл (вчителі дошкільної та початкової освіти навчаються на базі люксембурзьких інститутів).

Для підвищення кваліфікації працівників на території країни функціонує велика кількість державних та приватних виробничих установ, зокрема на базі Luxembourg Lifelong Learning Centre – ресурсу, створеного за підтримки Державного інституту з розвитку безперервної професійної освіти.

 

6.4. Основні напрямки розвитку сучасної науки

 

За даними IMD World Competitiveness Yearbook 2016, що порівнює ефективність економік провідних країн світу, Швейцарія в обіймає 4 позицію в рейтингу за найбільш важливими показниками розвиненості системи наукових досліджень, серед яких обсяги приватних інвестицій до науково-дослідного сектору, ефективності трансферу знань з науки в промисловість, ефективність академічних досліджень тощо.

На дослідні програми в цілому урядом за останні десятиліття виділяється щорічно 3% ВВП країни, що повністю відповідає рекомендаціям ЄС і характеризує Швейцарію як європейську країну з високим науковим потенціалом. Управління та координацію науково-технічних зв’язків на державному рівні здійснює державний секретаріат з питань освіти, досліджень та інновацій у складі відповідного департаменту.

Важливими напрямком міжнародної науково-технічної співпраці є функціонування у Швейцарії дослідного комплексу ЦЕРН, що об’єднує зусилля вчених практично з усіх країн світу. На базі ЦЕРНу створено спеціальний Центр трансферу технологій, де успішно реалізується практика комерціалізації наукових відкриттів.

Франкомовний регіон Швейцарії – один з найбільш важливих фармацевтичних і біотехнологічних центрів країни. Західна Швейцарія завжди відігравала ключову роль у зростанні промисловості всієї країни, що розвивалася в регіоні на базі ноу-хау і технологій годинникової галузі.

З метою використання останніх досягнень мікро і нанотехнологій та точного машинобудування між високотехнологічними компаніями і фінансовим ринком підтримується тісна кооперація. Крім того, Швейцарія є світовим лідером у галузі розробок екологічних технологій, а також привабливим місцем дислокації численних престижних транснаціональних корпорацій сектору інформаційних та комунікаційних технологій.

Швейцарія посіла перше місце в світі за кількістю патентів на одну людину. (на 1 млн. жителів ~ 106,7 винаходів). Лідерами в отриманні патентів стали фармацевтичні компаніїNovartis і Roche.

Традиційно Австрію вважають одним із центрів наукової думки в Європі. На сьогодні фундаментальними дослідженнями займається Австрійська академія наук, заснована у 1847 р. До її складу входять Інститут порівняльного дослідження поведінки ім. К. Лоренца, Міжнародний інститут прикладного системного аналізу та ін.

Найважливішими центрами розвитку австрійської науки XX–XXI ст. стали університети (Відень, Грац, Зальцбург, Інсбрук) та вищі технічні школи (Відень і Грац). При вищих навчальних закладах активно працюють науково-дослідні лабораторії. Найбільші національні корпорації мають свої дослідницькі інститути. Активно веде наукову роботу комісія з ядерних досліджень, створена урядом Австрії. Атомний реакторний центр досліджень охоплює інститути електротехніки та фізики. Крім того, в Австрії знаходиться штаб-квартира МАГАТЕ – Міжнародної агенції з атомної енергії.

Австрія бере участь у роботі Європейського космічного агентства, Європейської ради ядерних досліджень, дослідженнях європейської лабораторії молекулярної біології, у розробках Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) і ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

У країні широко представлені наукові товариства, найстарішими з яких є зоолого-ботанічне, географічне і хіміко-фізичне. Історики Австрії об’єднані в Союз історичних товариств.

Зважаючи на невеликі розміри країни, наукове життя Ліхтенштейну зосереджується на базах шкіл, наукових спілок та науково-дослідних центрів ВНЗ і найбільших індустріальних компаній країни. Наукова діяльність у країні знаходиться у тісній кооперації з науковими центрами країн-сусідок.

До найважливіших осередків сучасної науки в Люксембурзі належать Інститут Великого Герцогства (l’Institut Grand-Ducal), Люксембурзький інститут соціально-економічних досліджень (LISER), Національний дослідний центр археології, а також Центр публічних досліджень ім. Генрі Тюдора (CRP Henri Tudor), що у 2015 р. відокремився від Люксембурзького інституту науки та технологій (LIST).

Наукова база Люксембурга також порівняно невеличка та молода. Саме тому науковці країни активно співпрацюють закордонними колегами, а також активно залучають науково-професорський потенціал з-за кордону шляхом запровадження програм академічної мобільності. У стратегії розвитку науки Люксембургу до 2020 р. пріоритетним напрямом вважають екотехнології, що передбачає покращення дійсних показників енергоефективності, а також впровадження екотехнологій у приватний сектор економіки.