Лінгвокраїнознавство країн другої іноземної (німецької) мови

Лінгвокраїнознавство німецькомовних країн (Швейцарія, Австрія, Ліхтенштейн, Люксембург)

Лекція 8


 

Лекція 8

Суспільство сьогодні

 

8.1 Сучасна демографічна та мовна ситуація

 

За офіційними даними бюро статистики Швейцарії, кількість населення станом на кінець 2014 р. складала 8 237 666. За неофіційними даними у 2016 р. ця цифра перейшла межу у 8 400 000. З початку ХХ ст. населення країни збільшилося з 3,3 млн. (1900) до 8,2 млн. (2014).

Швейцарські жінки живуть довше, ніж чоловіки, що впливає на демографічні показники за статевою приналежністю: жінки – 50,5%, чоловіки – 49,5%.

84,5% населення станом на 2014 р. проживають у містах. Приблизно половина міського населення країни проживає в одному з п’яти найбільших агломерацій Швейцарії (Цюрих, Женева, Базель, Берн та Лозанна).

Навіть до початку масових міграцій біженців у 2015–2016 рр., вже станом на 2014 р. Швейцарія з показниками 24,3% належала до країн з найвищими показниками чисельності мігрантів у європейському масштабі. Більше половини з них не мають швейцарського громадянства.

За статистикою 2013 р. 64,5% населення Швейцарії розмовляють німецькою, 22,6% – французькою, 8,3% – італійською, 0,5% – ретороманською. Важливо усвідомлювати, що у побуті швейцарці послуговуються швейцарськими діалектами цих мов з кантональними варіаціями; усі державні та соціальні питання врегульовуються лише на мовах стандарту.

Серед мігрантів 4,7% послуговуються англійською, 3,5% – португальською, 2,6% – албанською, 2,5% – сербською та хорватською, 2,2% – іспанською, тюркськими мовами, у т.ч. турецькою – 1,1%. 5,3% населення Швейцарії розмовляють іншими мовами світу.

Загалом серед австрійців у 78,6% населення відсутня міграційна історія, натомість 21,4% мають міграційне минуле у першому або другому поколінні (станом на 2015 р.).

Станом на 01 січня 2016 р. за даними державної статистики Австрії у країні проживають 8 700 471 осіб, що на 1,35% перевищило показники 2015 р. Причиною таких показників безумовно є посилення потоку іммігрантів і біженців зокрема. Кількість іноземних громадян на цей період становила 1 267 674, що склало 14,6% від загального населення країни. Майже половину з них складають представники громадяни інших країн ЄС, Європейського економічного простору та Швейцарії. Іншу половину становлять громадяни «третіх країн», серед яких найбільші спільноти належать сербам та туркам. До традиційних (автохтонних) етнічних меншин, що населяли країну задовго до та у період імперії Габсбургів, належать словенці, хорвати та угорці.

Етнічні Австрійці складають переважну більшість населення. Невеликі, але значні групи німецькомовних швейцарців і етнічних німців також проживають в країні. Серби, боснійці (мусульмани з Боснії та Герцеговини; проживають переважно у великих містах), турки (живуть переважно у Відні), угорці і хорвати (Бургенланд) і словенці (Каринтія) представляють собою основні етнічні меншини.

Найбільша етнічна група в країні – німецькомовні австрійці, що розмовляють у побуті на австро-баварських діалектах німецької мови або на одному з алеманських діалектів. За конституцією країни (ст. 8) німецька мова є офіційною мовою у державі, проте фактично австрійці використовують австрійський варіант німецької мови (Österreichisches Deutsch) – національний варіант німецької мови, що відображає фонетичні, лексичні та граматичні особливості мови австрійців. Австрійська німецька є нормованим стандартом; її лексичний склад закріплено у Австрійському словнику (Österreichisches Wörterbuch) – правописі, виданому у 1951 р. за ініціативою Міністерства освіти, мистецтва і культури.

Крім того, у країні уведено статус регіональної офіційної мови. Так, жителі федеральної землі Бургенланд можуть офіційно спілкуватися градіщансько-хорватською, угорською або німецькою.

Приріст населення за 2015 р. спостерігається і в Ліхтенштейні, де станом на початок 2016 р. було зареєстровано 37 623 осіб населення, з яких 66% становили особи з громадянством Ліхтенштейну, 34% – іноземні громадяни. Серед іноземців переважають представники сусідніх Швейцарії (28.1%), Австрії (17.2%) та Німеччини (12.1%), що переважно працюють на території країни. У країні також проживають чималі громади італійців (9.3%) та турків (5.5%).

Офіційною мовою країни є німецька, проте більшість населення послуговується у побуті алеманським діалектом. У якої другої (іноземної) мови діти ліхтенштейнців переважно вивчають англійську, тож більшість ліхтенштейнців також володіють і нею.

Одним з наслідків міграційних процесів у Люксембурзі є збільшення населення на 12,5% з 2011 р. Значний приріст населення Люксембургу спостерігається з моменту початку індустріалізації (близько 1870 р.), що багато у чому пояснюється тривалими імміграційними тенденціями. Станом на початок 2016 р. у країні було зареєстровано приблизно 576 246 осіб населення. При цьому частка люксембуржців (за громадянством) склала 53,3%, а представників інших країн – 46,7%. Серед іноземців переважають португальці (16,2%); за ними ідуть французи (7,2%), бельгійці (3,4%), італійці (3,5%) та німці (2,2%). Невеликі групи іммігрантів становлять британці, серби, голландці, іспанці, поляки, боснійці, греки, росіяни та турки.

Люксембург є однією з п’яти європейських країн-лідерів у рейтингу тривалості життя населення: 80,2 роки для чоловіків, 84,8 роки для жінок (за даними 2013 р.). Найзаселенішим регіоном безумовно є м. Люксембург та його околиці; за ним зі значним відставанням йдуть комуни Еш-сюр-Альзетт, Діфферданж та Дюделанж.

Кельти, франки і германські племена, що мігрували через цей район до і після вторгнення римлян, є пращурами сучасних люксембуржців. Багатомовність Люксембурга сягає своїм корінням часів співіснування на цих територіях романських і німецьких етнічних груп. Закон про мовну політику від 24 лютого1984 р. уперше офіційно визначив статус люксембурзької мови, оголосивши її офіційною мовою поряд з французькою та німецькою.

Французька мова найчастіше використовується у сферах торгівлі, готельно-ресторанного бізнесу, особливо у столиці і її околицях. Північна частина країни є винятком із загального правила, оскільки у цій частині країни люксембурзька мова домінує.

Англійська є контактною мовою для великого міжнародного співтовариства, що працює в європейських установах, а також для співробітників банківського і промислового секторів. Крім того, у зв’язку з великою кількістю іммігрантів з Португалії, її також можна почути на робочих місцях та на вулиці.

 

8.2. Національний характер.

 

За всю свою історію існування Швейцарія так нікому й не дозволила себе завоювати і за нею закріпився такий собі образ «їжака», що, відчувши небезпеку, одразу згортається клубочком і виставляє голки. При цьому, навіть всередині конфедерації народ ніколи не допускав посилення і політичний диктат одного регіону по відношенню до інших. Тож свободолюбство на непокірність у швейцарців в крові.

Деякі відмічають помітну домінацію чоловіків у суспільстві, що неодноразово критикувалося з боку емансипованих європейських сусідів. Дійсно, швейцарські чоловіки – справжні горяни: незалежні, витривалі, наполегливі у проведенні «своєї лінії», емоційно стримані. При цьому особиста свобода супроводжується чіткою регламентацією поведінки людини по відношенню до інших, тож не дивно, що в громадах функціонують правила типу «Про сусідство», «Про грилювання на балконі», або ж про те, якого кольору має бути черепиця на даху.

Зона приватного життя – це зона комфорту швейцарців, яку вони суворо боронять. Вони загалом не люблять порушень існуючого порядку, не люблять імпровізацій і незапланованих заходів, і, якщо Вас запрошують на каву, то більшого не варто очікувати.

Швейцарці завжди багато говорять про політику, критикують урядові курси, проте свідомо беруть у ній участь за допомогою інструментів прямої демократії, референдумів та народних ініціатив. Загалом вони пишаються своєю країною і її суспільним устроєм, дбають про збереження екології та культурної самобутності країни, намагаються виховувати особистим прикладом, а не статусним тиском і абстрактними нотаціями про належне, як це притаманно ритуально-домінантним типам культури. Наприклад, міністр транспорту або президент країни може їздити на трамваї, особистим прикладом переконуючи людей скоротити використання легкового автотранспорту в межах міста.

Взагалі, у суспільстві не прийнято зовнішнє заміщення або підтвердження статусу. Це чітко проявляється, наприклад, у зовнішньому вигляді і манері одягатися: скромно і елегантно, витримано і непровокативно. Спілкуючись з незнайомою людиною, часто неможливо визначити її соціальний статус.

Швейцарці дуже патріотичні: передусім, вони – представники своєї громади та кантону, а потім вже – конфедерації. Крім того, у країні продовжують панувати консервативні настрої, особливо серед жителів «неагломерацій».

Швейцарці недарма уславилися точністю своїх механізмів: точність і повнота інформації – ключові життєві цінності цього народу, що добре ілюструє організація роботи громадського транспорту та планування переміщення містом (маршрутні листи, карти, покажчики, розмітки).

До грошей у Швейцарії тут ставлення дбайливе. Швейцарці – не жадібний, але практичний та економний народ, що живе відповідно до своїх доходів.

Австрійський характер та світогляд під впливом сусідніх територій, адже австрійська нація переважно сформувалася на основі вихідців з Баварії (алеманів). Тим не менш, німці цього воліють не визнавати, підчас убачаючи в австрійцях безліч вад. Зокрема німці закидають австрійцям про їх неохайність та недбалість, яку самі австрійці не вважають за таку вже сильну ваду. Протягом історії австрійці неодноразово зазнавали поразки від «прусаків», що відклалося в уявленнях німців про неспроможність австрійців. Деякі німці вважають австрійців скнарами, не визнаючи того факту, що є ще хтось, окрім них самих, хто не бажає кидати гроші на вітер.

Австрійці ж мають двоїсте почуття до німців: з одного боку німці – їх давній суперник і завойовник, а з іншого – приятель у розбудові модернової держави.

Австрійський патріотизм також є своєрідним: коли йдеться про вигоди, австрійці говорять про ідеї непохитного австрійського федералізму, а за нагоди демонстративно називають себе каринтійцями, бургенландцями або штирійцями, коли, до прикладу, йдеться про надання прихистку для біженців у рамках загальнодержавної програми.

У австрійців дуже важко виокремити якість типові риси характеру, притаманні усім австрійцям, адже серед їх пращурів були і шваби, і кельти, і слов’яни. Особливо суперечливим вважають характер віденців: одні вважають їх веселими та привітними, а інші називають понурими, нещирими та сварливими.

Характер жителів інших куточків Австрії не здається таким суперечливим, як у віденців, що частково зумовлюється або місцем їх народження, або національною приналежністю батьків. Так, вважається, що жителям Тіролю та Форальберга притаманні типові для швейцарців старанність, ощадливість, набожність та впертість. Патріотизм та навіть шовінізм з боку каринтійців завдають неприємностей громаді словенців, що проживають у тих краях.

Австрійців часто звинувачують у тому, що вони уміють замилити очі: для загалу постають одними, а у приватному житті виявляються іншими. Утім історія власної країни культивувала в австрійцях почуття гумору, що дозволяє їм легше сприймати нещастя, граційно прилаштовуватися під різні життєві ситуації, іронізувати щодо власних маленьких та великих поразок.

Чужих жартів щодо своєї країни, типу «Князівство вставних щелеп» або «реліктове князівство», жителі Ліхтенштейну не зносять. Вони вважають, що незважаючи на незначні розміри своєї країни, на її територія сформувався особливий національний характер. Утім, про це важко говорити з наукової точки зору, адже більш-менш докладних розвідок з цього питання на сьогодні немає.

Відомо, що ліхтенштейнці – дуже толерантні люди, поважають свободу думки та майже не мають татуйованих тем для спілкування. На відміну від типової для німців ввічливої форми звертання (займенник Sie), чимало ліхтенштейнців звертаються один до одного на «ти» (du), навіть, на робочому місці. Такий підхід до спілкування свідчить про відкритість та неупередженість народу.

У серпневому інтерв’ю ліхтенштейнській газеті Vaterland 2008 р. наслідний принц Ліхтенштейну, син князя Ханса-Адама II – Алоїс, на питання про типові риси характеру ліхтенштейнців зазначив, що вважає народ сумлінним, надійним та підприємницьким. Він також зазначив, що патріотизм ліхтенштейнців виражається передусім у їх історичних прагненнях зберегти суверенітет маленької держави, сумлінності у розбудові економічного добробуту країни, а також активній участі у політичному житті країни.

Дуже часто жителів Люксембургу сприймають як дуже замкнених та занадто стриманих людей, що вочевидь є наслідком схильності люксембуржців до сімейного приватного життя, де з малечку формується позитивний світогляд люксембуржців. Певним чином украпленню такої ролі сім’ї у соціумі сприяли уроджений консерватизм (неквапливість у прийнятті кардинальних змін), а також відданість канонам католицизму.

Люксембуржці дбають про збереження своєї культурно-історичної спадщини, намагаються дотримуватися традицій, активно беруть участь у мистецькій діяльності громад. Існує думка, що своєю охайністю, послужливістю, працьовитістю та серйозністю вони мають завдячувати впливу своїх сусідів-німців. А от від французів жителі країни-карлика перейняли допитливість та уміння спілкуватися. У спілкуванні вони відзначаються добродушністю, ввічливістю та коректністю, у суспільстві виявляються дуже законослухняними.

 

8.3. Релігія.

 

За статистичними даними 2013 р. у Швейцарії спостерігається такий розподіл за релігійною приналежністю: католицизм – 38,0%; протестантизм – 26,1%; інші християнські конфесії – 5,8%; іудаїзм – 0,2%; іслам – 5,1%; інші релігійні конфесії – 1,3%.

Християнство завжди відігравало велику роль у розвитку держави. З часів Реформації у країні домінує чіткий поділ на католицькі і протестантські погляди. Впродовж історії між ними спостерігалося суперництво, яке подекуди доходило до масових зіткнень та адміністративно-територіальних перетворень в країні. Утім, за останні десятиліття спостерігається тенденція до дерелігізації населення. Ще у 1970 р. більше 95% швейцарців сповідували католицизм та протестантство, проте сьогодні у їх складі залишаються лише 2/3. Ця тенденція спостерігається переважно серед міського населення, яке постійно поповнюється за рахунок відтоку молоді з сільських місцевостей. Крім того, іншим фактором є високий відсоток нерелігійних серед іммігрантів. Сьогодні багато храмів і монастирів закриваються і передаються музеям, а церкви, які не одержують підтримку від держави, відчувають значні фінансові труднощі.

Швейцарці демонструють доволі толерантне відношення до релігії. Хоча у побуті швейцарці ставляться до релігії без фанатизму, рідко відвідують церкви і не люблять явних проявів релігійності, серед усіх верств населення велике значення мають релігійні свята.

На території сучасної Австрії християнство сповідувалося з III ст. н.е., проте династія Габсбургів, що прийшла до влади у 1282 р., будучи запеклими католиками, остаточно закріпили в країні католицизм. Цьому сприяло й центральне розміщення країни у Європі та значний вплив Риму. Утім, влив лютеранської та реформатської церков з XVI ст. також залишив свій слід в історії країни.

Станом на початок 2016 р. 59,9% австрійського населення є прихожанами католицької церкви, а 3,5% – протестантської (Євангелічної церкви Аугсбургзького сповідання). 6,8% населення сповідують іслам, а 10% вважають себе нерелігійними. Серед релігійних меншин в Австрії представлені індуїсти, сікхи, буддисти, юдеї та православні (переважно серби).

Незважаючи на заперечення з боку римсько-католицької церкви, з 2010 р. Австрія стала однією з небагатьох країн, що допускають реєстрацію одностатевих шлюбів.

За результатами перепису населення князівства Ліхтенштейн, проведеному у 2010 р., 75,9% населення сповідують католицизм, 8,5% протестантство, 5,4% – іслам, а 2,2% – інші релігії. 5,4% засвідчили відсутність приналежності до будь-якої з конфесій, а 2,2% зволіли не оприлюднювати цю інформацію.

Офіційний державний статус католицької церкви прописаний у конституції держави, а протестантська церква має статус офіційно зареєстрованого об’єднання, і більшість її прихожан не є громадянами Ліхтенштейну.

На початку 2011 р. уряд країни розпочав розробку законопроекту про відділення церкви від держави, у результаті якого релігійні громади будуть змушені перейти на самофінансування, а кошти від держави отримуватиме лише через встановлення виробничих відносин, як, наприклад, викладання Закону Божого або здійснення духовної допомоги у різних установах.

А от в Люксембурзі з 2011 р. деякі парламентарі та політики виступають за заміну конфесійного викладання Закону Божого на уніфіковане заняття з етики. Крім того, все частішими стають виступи за проведення референдуму з питань відділення церкви від держави.

У відповідності до закону 1979 р. держава не має права збирати дані та вести статистику щодо релігійної приналежності населення, утім за даними Комітету з питань релігії за 2008 р. 68,7% люксембуржців називають себе католиками, 1,8% – протестантами, 1,9% населення є представниками інших християнських конфесій, 2,6% – нехристиянських, а 24,9% не сповідують жодної релігії.

 

8.4. Свята, звичаї та традиції.

 

До свят, що відзначаються по всій території Швейцарії і офіційно вважаються вихідними належать: Національне свято Швейцарії, що святкують 1 серпня на честь дня заснування Конфедерації, Новий рік, Вознесіння Господнє, перший день Різдва. Оскільки Великдень та Трійця і так випадають на неділю, їх не відносять до окремих вихідних святкових днів. Інші свята відзначаються в залежності від кантону. У більшості регіонів справляють Страсну п’ятницю, Великодній понеділок, другий день Трійці та другий день Різдва – день Св. Стефана. Крім того, у Швейцарії існує безліч традицій, пов’язаних з календарними датами, особливо з релігійними та язичницькими святами. Чимало з них носять сезонний та регіональний характер і відзначаються у формі фестивалів.

Державних свят в Австрії 13, і в кожній землі у цей ден встановлено офіційний вихідний. 10 свят зі списку є релігійними святами, що відзначаються відповідно до прийнятого у католицькому світі григоріанського календаря:

 

Свято

Дата

Свято

Дата

Богоявлення (Епіфанія)

6 січня

Успіння Пресвятої Богородиці

15 серпня

Великодній понеділок

Великдень + 1 день

День Усіх Святих

1 листопада

Вознесіння Христове

Великдень + 39 днів

Зачаття Діви Марії (Благовіщення)

8 грудня

Другий день Трійці

Великдень + 50 днів

Різдво

25 грудня

Свято Тіла Господнього

Великдень + 60 днів

День Св. Штефана

26 грудня

 

Національне свято Австрійської Республіки святкується 26 жовтня на згадку про день ухвалення австрійським парламентом Закону про постійний нейтралітет (1955 р.). До офіційних вихідних також належить святкування Нового року та Дня міжнародної солідарності трудящих.

У Ліхтенштейні відзначаються ті ж свята, що і в Австрії (окрім 26 жовтня). 15 серпня Ліхтенштейні разом з Успіням Богородиці святкують Національний День Ліхтенштейну – річницю здобуття суверенітету. Окрім святкових днів, що визначені законом, є також два неробочих дня, що можуть бути прописані як офіційні вихідні у межах колективних договорів для певних категорій робітників неробочими для деяких груп населення – Стрітення Господнє та День Св. Йосипа.

За виключенням Свята тіла Господнього та Благовіщеня в Люксембурзі святкують ті ж свята, що і в Австрії. Національне свято Люксембурга – День народження Великого Герцога традиційно відзначають 23 червня, при тому, що справжні дати народження як сьогоднішнього монарха Анрі, так і його попередника – батька Жана з цією датою не співпадають. Жан, будучи Великим Герцогом, переніс святкування свого дня народження з 5 січня на літній період. У такий спосіб він хотів, щоб громадяни Люксембургу отримували максимум задоволення від їх національного свята у теплий період року.

 

8.5. Спорт та дозвілля.

 

Швейцарія – не лише країна банків, годинників, сиру та шоколаду. Самі швейцарці її називають країною спільнот та «клубів за інтересами», де люди воліють творити культуру самі, а не просто споглядати на її кращі взірці. Така ж тенденція спостерігається у садівництві та спорті.

Спорт – це улюблена форма передусім сімейного дозвілля швейцарців. При цьому в країні не дуже популярні видовищні та командні види спорту.

Швейцарці дійсно вражають різноманітністю і масовістю щодо організованого дозвілля населення, які є атрибутами місцевої життя: хтось співає в хорі, хтось грає в оркестрі, танцює, відвідує гольф-клуб або ходить під вітрилами. Саме тому спортивні секції та клуби активного відпочинку на природі і туризм займають в соціальному житті швейцарських спільнот провідне місце. Кожен кантон вирізняється якимись особливими пристрастями щодо організації дозвілля. Наприклад, Женева займає серйозні позиції в змаганнях з боулінгу, кантон Ааргау славиться своїми стрілками, а у Цюріху особливо популярний гольф. Змагання зі швейцарської боротьби та Альпійський фестиваль ESAF приваблюють щороку чималу кількість гостей.

Більшу частину свого дозвілля австрійці присвячують спорту. Своєрідна і мальовнича природа Австрії сприяє розвитку як літнього, так і зимового туризму. Особливою популярністю користується гірськолижний спорт, що навіть у деяких школах входить до навчальної програми. Крім того, у країні активно практикують велоспорт, пішохідні прогулянки, біг та плавання.

Чимало австрійців середніх та літніх років полюбляють роботу в саду. Подібно до Німеччини, у австрійських містах та їх околицях можна натрапити на так звані «шребергартени», що спочатку задумувалися як проект з озеленення міст та укріплення здоров’я дітей, а у період Першої світової війни та в умовах продовольчого дефіциту спасали сім’ї від голоду. Сьогодні ж «міні-дачами» обзаводяться ті, хто отримує задоволення від фізичних навантажень, здорової їжі та своєрідного відпочинку від робочих буднів.

Кіно, театри та соціальні контакти не можна назвати особливо популярними серед австрійців. Тим не менш, деякі австрійці з задоволенням відвідують кафе, де смакують надзвичайною кавою за грою у шахи, свіжою газетою чи бесідою з колегами або друзями, або ж йдуть до хойрігерів (Heuriger – букв. «цього року») – традиційних для східної частини Австрії (Відень, Нижня Австрія, Бургенланд та Штирія) закладів, де можна відвідати молоде вино домашнього виробництва.

Здавалося б, що через свої незначні масштаби та кількість населення, спорт у Ліхтенштейні зовсім не розвинутий. Дійсно, країна навряд чи може похизуватися визнаними зірками світового масштабу, проте у цій крихітній країні функціонують майже 40 спортивних клубів та секцій, що свідчить про значний інтерес ліхтенштейнців до любительського спорту.

Футбол – найпопулярніший вид спорту у країні. У футбол грають більше ніж 1 700 осіб населення країни, охоплюючи юніорів, аматорів та професіоналів. У країні проводиться Кубок Ліхтенштейну, проте команди також беруть участь у швейцарських чемпіонатах.

Безумовно, курорт Малбюн і своїми численними трасами пропонує свою інфраструктуру для розвитку гірськолижного спорту в країні. І недарма, адже єдина в історії золота Олімпійська чемпіонка Ханні Вензель є представницею гірськолижного спорту.

Подібно до Швейцарії та Австрії, у країні доволі розвинутим є пішохідний туризм мальовничими трасами. А особливу національну атмосферу створюють «штамми» – місця, де не лише можна попити кави, а й скуштувати традиційні для цієї місцевості сирні галушки,сирне фондю та інші національні страви. Штамми – це місце зустрічі місцевих мешканців, де вони дискутують про політику, спорт та обмынюються новинами. Через тихий та розмірений темп життя у країні, молодь Ліхтенштейну змушена шукати розваг (дискотеки, клуби) у сусідніх Швейцарії та Австрії.

Нічне життя Люксембургу існує лише для туристів: місцеві жителі надають перевагу більш консервативним та спокійним видам відпочинку, таким як велосипедні або піші прогулянки сім’єю.

Подібно до Ліхтенштейн, футбол у країні – спорт номер один. Тим не менш, країна багата високо розвинутою інфраструктурою для занять гольфом, автомотоспортом, кінним спортом, пішим туризмом, а також екстремальними видами спорту. У країні проводиться велика кількість професійних змагань спортсменів, а також організовують заходи для любителів та усіх бажаючих, як-от, щорічний біговий марафон, бігові лижі, змагання зі скелелазіння тощо.

 

8.6. Засоби масової інформації.

 

Розвиток сучасного газетного ринку Швейцарії починається під впливом Реформації. У 1610 р. у Базелі з’являється перша регулярна швейцарська газета. До 1830 р. в країні виходило 27 газет, а після революційних подій того ж року та скасування цензури кількість видань стала швидко зростати. У 30-ті рр. ХХ ст. у Швейцарії випускалося більше 400 газет. З того часу і по цей день їх кількість скорочується.

У 1850 р., з утворенням газети Der Bund, у Швейцарії з’являється перша газета з регулярною професійної редакцією, а Neue Zürcher Zeitung стала першою газетою з редакційним розподілом на тематичні відділи.

Сьогодні в країні випускається близька 200 основних щоденних газет. Серед німецькомовних видань найбільшими тиражами відзначаються «транспортній листок» 20 Minuten, бульварна газета Blick, Der Bund, інформативні Tages-Anzeiger і Neue Zürcher Zeitung. Інші популярні видання: Basler Zeitung, Aargauer Zeitung, Berner Zeitung, Neue Luzerner Zeitung, St. Galler Tagblatt і Südostschweiz. Серед франкомовних видань лідирують Le Matin, 24 heures, La Liberté і Tribune de Genève. Лідер італомовного ринку медіа – Corriere del Ticino, а найбільш популярним межрегіональним виданням Романдії залишається Le Temps. Крім того, у країні випускається велика кількість недільних, тематичних газет і журналів, а також рекламних каталогів (Weltwoche, Facts, Bilanz, Finanz und Wirtschaft, Schweizer Bauer, Schweizer Familie, Schweizer Illustrierte, du, Glückspostта ін.)

Телевізійний ринок Швейцарії контролюється створеним у 1931 р. Швейцарським товариством радіомовлення і телебачення. У Швейцарії функціонують принаймні шість наземних телестанцій, доступних на всій території федерації: по два німецькомовних канали, ретороманських і італійських, а також маса регіональних каналів. Крім того, свої «розважальні потреби» швейцарський телеглядач задовольняє, як правило, за допомогою зарубіжного телемовлення (з ФРН і Франції).

На кожну мовну зону Швейцарії розраховані три регіональні радіостанції з широким покриттям: по одному каналу для новин, класичної та популярної музики (Swiss Radio International, DRS-1, Couleur-Trois, DRS-3, World Radio Geneva та ін.). Крім того, існує безліч місцевих радіостанцій і радіомереж (міста або комуни), які інформують про події в сусідніх країнах.

Ринок преси у Австрії визначається високою концентрацію на тлі інших європейських країн.

32,0% цього ринку належать щоденному виданню Neue Kronen Zeitung або Krone, що з тиражем 1 млн. екз. істотно впливає на формування громадської думки.

Заснована у 1904 р. Kleine Zeitung (11,6%) є найбільшим щоденним регіональним виданням Австрії, що виходить у федеральних землях Штирія, Каринтія та окрузі Східний Тіроль.

За десять років свого існування міжрегіональний щоденник Österreich (9,8%) увійшов до трійки лідерів на ринку друкованих мас-медіа Австрії, позиціонуючи себе як «газету для молодого медіапокоління», що пропонує «журналістику для сучасного освіченого середнього класу». П’ятірку лідерів завершують щоденне видання Kurier (7,9%) та Der Standard (5,7%).

ÖRF вважають монополістом на ринку радіо та телебачення. Кампанія транслює два музичних радіоканали (класичної та чартерної популярної музики), а також один розважальний канал. Крім того, у кожній землі країни працюють регіональні радіостанції та численні приватні радіостанції.

На сьогодні телебачення Австрії поділяється на громадське та комерційне. Громадське телебачення представлене чотирма каналами ÖRF: ORF eins, ORF 2, ORF III та ORF SPORT +. Телекомпанія має регіональні телецентри у кожній федеральній землі, що пропонують регіональні новини та програми. Найпопулярнішими представниками комерційного телебачення є канали ATV, ServusTV, а також PULS 4.

Свобода ЗМІ у Ліхтенштейні закріплена у ст. 40 конституції країни. До провідних друкованих видань належать Liechtensteiner Woche, Liechtensteiner Vaterland таLiechtensteiner Volksblatt. Радіомовлення у країні здійснює Radio Liechtenstein, проте доступними є й радіостанції сусідніх країн.

Переважна доля телемовлення у країні належить також швейцарським та австрійським каналам, проте у 2008 р. державну ліцензію отримав єдиний ліхтенштейнський канал 1FLTV, що транслює програми німецькою мовою та на місцевому діалекті.

Німецька мова завжди домінувала серед друкованих ЗМІ Люксембурга, однак у країні існують і видання французькою. У той самий час, статті люксембурзькою мовою досі залишаються рідким явищем. У країні також можна зустріти видання португальською та англійською мовами. Так, найпопулярнішою вважається Luxemburger Wort – щоденна німецькомовна газета з невеличкими рубриками люксембурзькою та французкою мовами. Другою за популярністю є Tageblatt, що публікує матеріали німецькою та французькою. Популярністю також користуються щотижневики типу d'Lëtzebuerger Land, Den neie Feierkrop, woxx та інші.

Телебачення Люксембургу пропонує програми переважно люксембурзькою, проте за останні роки збільшилася частка й франко- та німецькомовних програм.

На відміну від Ліхтенштейну, телебачення Люксембургу має значний досвід мовлення у європейському масштабі (аудиторії Франції, Бельгії Німеччини, Нідерландах, Іспанії та ін.). Значну роль у цьому процесі відіграє люксембурзький медіахолдінг RTL Group (Radio Télévision Luxembourg), що забезпечує трансляцію низки телеканалів у країні (RTL Télé Lëtzebuerg та Den 2. RTL зокрема). Іншими телекомпаніями є T.TV, .dok, Chamber TV(парламентський канал), регіональні канали Uelzechtkanal та Nordliicht TV.

Люксембурзька домінує і в ефірах національного та регіонального радіомовлення, а інші мови використовуються у відповідності до розкладу та цільової аудиторії. До головних радіостанцій відносять RTL (5 каналів, у т.ч. RTL Radio Letzebuerg), Radio DNR, Eldoradioта Radio 100,7.

 

 

Лекція 8

Суспільство сьогодні

 

8.1 Сучасна демографічна та мовна ситуація

 

За офіційними даними бюро статистики Швейцарії, кількість населення станом на кінець 2014 р. складала 8 237 666. За неофіційними даними у 2016 р. ця цифра перейшла межу у 8 400 000. З початку ХХ ст. населення країни збільшилося з 3,3 млн. (1900) до 8,2 млн. (2014).

Швейцарські жінки живуть довше, ніж чоловіки, що впливає на демографічні показники за статевою приналежністю: жінки – 50,5%, чоловіки – 49,5%.

84,5% населення станом на 2014 р. проживають у містах. Приблизно половина міського населення країни проживає в одному з п’яти найбільших агломерацій Швейцарії (Цюрих, Женева, Базель, Берн та Лозанна).

Навіть до початку масових міграцій біженців у 2015–2016 рр., вже станом на 2014 р. Швейцарія з показниками 24,3% належала до країн з найвищими показниками чисельності мігрантів у європейському масштабі. Більше половини з них не мають швейцарського громадянства.

За статистикою 2013 р. 64,5% населення Швейцарії розмовляють німецькою, 22,6% – французькою, 8,3% – італійською, 0,5% – ретороманською. Важливо усвідомлювати, що у побуті швейцарці послуговуються швейцарськими діалектами цих мов з кантональними варіаціями; усі державні та соціальні питання врегульовуються лише на мовах стандарту.

Серед мігрантів 4,7% послуговуються англійською, 3,5% – португальською, 2,6% – албанською, 2,5% – сербською та хорватською, 2,2% – іспанською, тюркськими мовами, у т.ч. турецькою – 1,1%. 5,3% населення Швейцарії розмовляють іншими мовами світу.

Загалом серед австрійців у 78,6% населення відсутня міграційна історія, натомість 21,4% мають міграційне минуле у першому або другому поколінні (станом на 2015 р.).

Станом на 01 січня 2016 р. за даними державної статистики Австрії у країні проживають 8 700 471 осіб, що на 1,35% перевищило показники 2015 р. Причиною таких показників безумовно є посилення потоку іммігрантів і біженців зокрема. Кількість іноземних громадян на цей період становила 1 267 674, що склало 14,6% від загального населення країни. Майже половину з них складають представники громадяни інших країн ЄС, Європейського економічного простору та Швейцарії. Іншу половину становлять громадяни «третіх країн», серед яких найбільші спільноти належать сербам та туркам. До традиційних (автохтонних) етнічних меншин, що населяли країну задовго до та у період імперії Габсбургів, належать словенці, хорвати та угорці.

Етнічні Австрійці складають переважну більшість населення. Невеликі, але значні групи німецькомовних швейцарців і етнічних німців також проживають в країні. Серби, боснійці (мусульмани з Боснії та Герцеговини; проживають переважно у великих містах), турки (живуть переважно у Відні), угорці і хорвати (Бургенланд) і словенці (Каринтія) представляють собою основні етнічні меншини.

Найбільша етнічна група в країні – німецькомовні австрійці, що розмовляють у побуті на австро-баварських діалектах німецької мови або на одному з алеманських діалектів. За конституцією країни (ст. 8) німецька мова є офіційною мовою у державі, проте фактично австрійці використовують австрійський варіант німецької мови (Österreichisches Deutsch) – національний варіант німецької мови, що відображає фонетичні, лексичні та граматичні особливості мови австрійців. Австрійська німецька є нормованим стандартом; її лексичний склад закріплено у Австрійському словнику (Österreichisches Wörterbuch) – правописі, виданому у 1951 р. за ініціативою Міністерства освіти, мистецтва і культури.

Крім того, у країні уведено статус регіональної офіційної мови. Так, жителі федеральної землі Бургенланд можуть офіційно спілкуватися градіщансько-хорватською, угорською або німецькою.

Приріст населення за 2015 р. спостерігається і в Ліхтенштейні, де станом на початок 2016 р. було зареєстровано 37 623 осіб населення, з яких 66% становили особи з громадянством Ліхтенштейну, 34% – іноземні громадяни. Серед іноземців переважають представники сусідніх Швейцарії (28.1%), Австрії (17.2%) та Німеччини (12.1%), що переважно працюють на території країни. У країні також проживають чималі громади італійців (9.3%) та турків (5.5%).

Офіційною мовою країни є німецька, проте більшість населення послуговується у побуті алеманським діалектом. У якої другої (іноземної) мови діти ліхтенштейнців переважно вивчають англійську, тож більшість ліхтенштейнців також володіють і нею.

Одним з наслідків міграційних процесів у Люксембурзі є збільшення населення на 12,5% з 2011 р. Значний приріст населення Люксембургу спостерігається з моменту початку індустріалізації (близько 1870 р.), що багато у чому пояснюється тривалими імміграційними тенденціями. Станом на початок 2016 р. у країні було зареєстровано приблизно 576 246 осіб населення. При цьому частка люксембуржців (за громадянством) склала 53,3%, а представників інших країн – 46,7%. Серед іноземців переважають португальці (16,2%); за ними ідуть французи (7,2%), бельгійці (3,4%), італійці (3,5%) та німці (2,2%). Невеликі групи іммігрантів становлять британці, серби, голландці, іспанці, поляки, боснійці, греки, росіяни та турки.

Люксембург є однією з п’яти європейських країн-лідерів у рейтингу тривалості життя населення: 80,2 роки для чоловіків, 84,8 роки для жінок (за даними 2013 р.). Найзаселенішим регіоном безумовно є м. Люксембург та його околиці; за ним зі значним відставанням йдуть комуни Еш-сюр-Альзетт, Діфферданж та Дюделанж.

Кельти, франки і германські племена, що мігрували через цей район до і після вторгнення римлян, є пращурами сучасних люксембуржців. Багатомовність Люксембурга сягає своїм корінням часів співіснування на цих територіях романських і німецьких етнічних груп. Закон про мовну політику від 24 лютого1984 р. уперше офіційно визначив статус люксембурзької мови, оголосивши її офіційною мовою поряд з французькою та німецькою.

Французька мова найчастіше використовується у сферах торгівлі, готельно-ресторанного бізнесу, особливо у столиці і її околицях. Північна частина країни є винятком із загального правила, оскільки у цій частині країни люксембурзька мова домінує.

Англійська є контактною мовою для великого міжнародного співтовариства, що працює в європейських установах, а також для співробітників банківського і промислового секторів. Крім того, у зв’язку з великою кількістю іммігрантів з Португалії, її також можна почути на робочих місцях та на вулиці.

 

8.2. Національний характер.

 

За всю свою історію існування Швейцарія так нікому й не дозволила себе завоювати і за нею закріпився такий собі образ «їжака», що, відчувши небезпеку, одразу згортається клубочком і виставляє голки. При цьому, навіть всередині конфедерації народ ніколи не допускав посилення і політичний диктат одного регіону по відношенню до інших. Тож свободолюбство на непокірність у швейцарців в крові.

Деякі відмічають помітну домінацію чоловіків у суспільстві, що неодноразово критикувалося з боку емансипованих європейських сусідів. Дійсно, швейцарські чоловіки – справжні горяни: незалежні, витривалі, наполегливі у проведенні «своєї лінії», емоційно стримані. При цьому особиста свобода супроводжується чіткою регламентацією поведінки людини по відношенню до інших, тож не дивно, що в громадах функціонують правила типу «Про сусідство», «Про грилювання на балконі», або ж про те, якого кольору має бути черепиця на даху.

Зона приватного життя – це зона комфорту швейцарців, яку вони суворо боронять. Вони загалом не люблять порушень існуючого порядку, не люблять імпровізацій і незапланованих заходів, і, якщо Вас запрошують на каву, то більшого не варто очікувати.

Швейцарці завжди багато говорять про політику, критикують урядові курси, проте свідомо беруть у ній участь за допомогою інструментів прямої демократії, референдумів та народних ініціатив. Загалом вони пишаються своєю країною і її суспільним устроєм, дбають про збереження екології та культурної самобутності країни, намагаються виховувати особистим прикладом, а не статусним тиском і абстрактними нотаціями про належне, як це притаманно ритуально-домінантним типам культури. Наприклад, міністр транспорту або президент країни може їздити на трамваї, особистим прикладом переконуючи людей скоротити використання легкового автотранспорту в межах міста.

Взагалі, у суспільстві не прийнято зовнішнє заміщення або підтвердження статусу. Це чітко проявляється, наприклад, у зовнішньому вигляді і манері одягатися: скромно і елегантно, витримано і непровокативно. Спілкуючись з незнайомою людиною, часто неможливо визначити її соціальний статус.

Швейцарці дуже патріотичні: передусім, вони – представники своєї громади та кантону, а потім вже – конфедерації. Крім того, у країні продовжують панувати консервативні настрої, особливо серед жителів «неагломерацій».

Швейцарці недарма уславилися точністю своїх механізмів: точність і повнота інформації – ключові життєві цінності цього народу, що добре ілюструє організація роботи громадського транспорту та планування переміщення містом (маршрутні листи, карти, покажчики, розмітки).

До грошей у Швейцарії тут ставлення дбайливе. Швейцарці – не жадібний, але практичний та економний народ, що живе відповідно до своїх доходів.

Австрійський характер та світогляд під впливом сусідніх територій, адже австрійська нація переважно сформувалася на основі вихідців з Баварії (алеманів). Тим не менш, німці цього воліють не визнавати, підчас убачаючи в австрійцях безліч вад. Зокрема німці закидають австрійцям про їх неохайність та недбалість, яку самі австрійці не вважають за таку вже сильну ваду. Протягом історії австрійці неодноразово зазнавали поразки від «прусаків», що відклалося в уявленнях німців про неспроможність австрійців. Деякі німці вважають австрійців скнарами, не визнаючи того факту, що є ще хтось, окрім них самих, хто не бажає кидати гроші на вітер.

Австрійці ж мають двоїсте почуття до німців: з одного боку німці – їх давній суперник і завойовник, а з іншого – приятель у розбудові модернової держави.

Австрійський патріотизм також є своєрідним: коли йдеться про вигоди, австрійці говорять про ідеї непохитного австрійського федералізму, а за нагоди демонстративно називають себе каринтійцями, бургенландцями або штирійцями, коли, до прикладу, йдеться про надання прихистку для біженців у рамках загальнодержавної програми.

У австрійців дуже важко виокремити якість типові риси характеру, притаманні усім австрійцям, адже серед їх пращурів були і шваби, і кельти, і слов’яни. Особливо суперечливим вважають характер віденців: одні вважають їх веселими та привітними, а інші називають понурими, нещирими та сварливими.

Характер жителів інших куточків Австрії не здається таким суперечливим, як у віденців, що частково зумовлюється або місцем їх народження, або національною приналежністю батьків. Так, вважається, що жителям Тіролю та Форальберга притаманні типові для швейцарців старанність, ощадливість, набожність та впертість. Патріотизм та навіть шовінізм з боку каринтійців завдають неприємностей громаді словенців, що проживають у тих краях.

Австрійців часто звинувачують у тому, що вони уміють замилити очі: для загалу постають одними, а у приватному житті виявляються іншими. Утім історія власної країни культивувала в австрійцях почуття гумору, що дозволяє їм легше сприймати нещастя, граційно прилаштовуватися під різні життєві ситуації, іронізувати щодо власних маленьких та великих поразок.

Чужих жартів щодо своєї країни, типу «Князівство вставних щелеп» або «реліктове князівство», жителі Ліхтенштейну не зносять. Вони вважають, що незважаючи на незначні розміри своєї країни, на її територія сформувався особливий національний характер. Утім, про це важко говорити з наукової точки зору, адже більш-менш докладних розвідок з цього питання на сьогодні немає.

Відомо, що ліхтенштейнці – дуже толерантні люди, поважають свободу думки та майже не мають татуйованих тем для спілкування. На відміну від типової для німців ввічливої форми звертання (займенник Sie), чимало ліхтенштейнців звертаються один до одного на «ти» (du), навіть, на робочому місці. Такий підхід до спілкування свідчить про відкритість та неупередженість народу.

У серпневому інтерв’ю ліхтенштейнській газеті Vaterland 2008 р. наслідний принц Ліхтенштейну, син князя Ханса-Адама II – Алоїс, на питання про типові риси характеру ліхтенштейнців зазначив, що вважає народ сумлінним, надійним та підприємницьким. Він також зазначив, що патріотизм ліхтенштейнців виражається передусім у їх історичних прагненнях зберегти суверенітет маленької держави, сумлінності у розбудові економічного добробуту країни, а також активній участі у політичному житті країни.

Дуже часто жителів Люксембургу сприймають як дуже замкнених та занадто стриманих людей, що вочевидь є наслідком схильності люксембуржців до сімейного приватного життя, де з малечку формується позитивний світогляд люксембуржців. Певним чином украпленню такої ролі сім’ї у соціумі сприяли уроджений консерватизм (неквапливість у прийнятті кардинальних змін), а також відданість канонам католицизму.

Люксембуржці дбають про збереження своєї культурно-історичної спадщини, намагаються дотримуватися традицій, активно беруть участь у мистецькій діяльності громад. Існує думка, що своєю охайністю, послужливістю, працьовитістю та серйозністю вони мають завдячувати впливу своїх сусідів-німців. А от від французів жителі країни-карлика перейняли допитливість та уміння спілкуватися. У спілкуванні вони відзначаються добродушністю, ввічливістю та коректністю, у суспільстві виявляються дуже законослухняними.

 

8.3. Релігія.

 

За статистичними даними 2013 р. у Швейцарії спостерігається такий розподіл за релігійною приналежністю: католицизм – 38,0%; протестантизм – 26,1%; інші християнські конфесії – 5,8%; іудаїзм – 0,2%; іслам – 5,1%; інші релігійні конфесії – 1,3%.

Християнство завжди відігравало велику роль у розвитку держави. З часів Реформації у країні домінує чіткий поділ на католицькі і протестантські погляди. Впродовж історії між ними спостерігалося суперництво, яке подекуди доходило до масових зіткнень та адміністративно-територіальних перетворень в країні. Утім, за останні десятиліття спостерігається тенденція до дерелігізації населення. Ще у 1970 р. більше 95% швейцарців сповідували католицизм та протестантство, проте сьогодні у їх складі залишаються лише 2/3. Ця тенденція спостерігається переважно серед міського населення, яке постійно поповнюється за рахунок відтоку молоді з сільських місцевостей. Крім того, іншим фактором є високий відсоток нерелігійних серед іммігрантів. Сьогодні багато храмів і монастирів закриваються і передаються музеям, а церкви, які не одержують підтримку від держави, відчувають значні фінансові труднощі.

Швейцарці демонструють доволі толерантне відношення до релігії. Хоча у побуті швейцарці ставляться до релігії без фанатизму, рідко відвідують церкви і не люблять явних проявів релігійності, серед усіх верств населення велике значення мають релігійні свята.

На території сучасної Австрії християнство сповідувалося з III ст. н.е., проте династія Габсбургів, що прийшла до влади у 1282 р., будучи запеклими католиками, остаточно закріпили в країні католицизм. Цьому сприяло й центральне розміщення країни у Європі та значний вплив Риму. Утім, влив лютеранської та реформатської церков з XVI ст. також залишив свій слід в історії країни.

Станом на початок 2016 р. 59,9% австрійського населення є прихожанами католицької церкви, а 3,5% – протестантської (Євангелічної церкви Аугсбургзького сповідання). 6,8% населення сповідують іслам, а 10% вважають себе нерелігійними. Серед релігійних меншин в Австрії представлені індуїсти, сікхи, буддисти, юдеї та православні (переважно серби).

Незважаючи на заперечення з боку римсько-католицької церкви, з 2010 р. Австрія стала однією з небагатьох країн, що допускають реєстрацію одностатевих шлюбів.

За результатами перепису населення князівства Ліхтенштейн, проведеному у 2010 р., 75,9% населення сповідують католицизм, 8,5% протестантство, 5,4% – іслам, а 2,2% – інші релігії. 5,4% засвідчили відсутність приналежності до будь-якої з конфесій, а 2,2% зволіли не оприлюднювати цю інформацію.

Офіційний державний статус католицької церкви прописаний у конституції держави, а протестантська церква має статус офіційно зареєстрованого об’єднання, і більшість її прихожан не є громадянами Ліхтенштейну.

На початку 2011 р. уряд країни розпочав розробку законопроекту про відділення церкви від держави, у результаті якого релігійні громади будуть змушені перейти на самофінансування, а кошти від держави отримуватиме лише через встановлення виробничих відносин, як, наприклад, викладання Закону Божого або здійснення духовної допомоги у різних установах.

А от в Люксембурзі з 2011 р. деякі парламентарі та політики виступають за заміну конфесійного викладання Закону Божого на уніфіковане заняття з етики. Крім того, все частішими стають виступи за проведення референдуму з питань відділення церкви від держави.

У відповідності до закону 1979 р. держава не має права збирати дані та вести статистику щодо релігійної приналежності населення, утім за даними Комітету з питань релігії за 2008 р. 68,7% люксембуржців називають себе католиками, 1,8% – протестантами, 1,9% населення є представниками інших християнських конфесій, 2,6% – нехристиянських, а 24,9% не сповідують жодної релігії.

 

8.4. Свята, звичаї та традиції.

 

До свят, що відзначаються по всій території Швейцарії і офіційно вважаються вихідними належать: Національне свято Швейцарії, що святкують 1 серпня на честь дня заснування Конфедерації, Новий рік, Вознесіння Господнє, перший день Різдва. Оскільки Великдень та Трійця і так випадають на неділю, їх не відносять до окремих вихідних святкових днів. Інші свята відзначаються в залежності від кантону. У більшості регіонів справляють Страсну п’ятницю, Великодній понеділок, другий день Трійці та другий день Різдва – день Св. Стефана. Крім того, у Швейцарії існує безліч традицій, пов’язаних з календарними датами, особливо з релігійними та язичницькими святами. Чимало з них носять сезонний та регіональний характер і відзначаються у формі фестивалів.

Державних свят в Австрії 13, і в кожній землі у цей ден встановлено офіційний вихідний. 10 свят зі списку є релігійними святами, що відзначаються відповідно до прийнятого у католицькому світі григоріанського календаря:

 

Свято

Дата

Свято

Дата

Богоявлення (Епіфанія)

6 січня

Успіння Пресвятої Богородиці

15 серпня

Великодній понеділок

Великдень + 1 день

День Усіх Святих

1 листопада

Вознесіння Христове

Великдень + 39 днів

Зачаття Діви Марії (Благовіщення)

8 грудня

Другий день Трійці

Великдень + 50 днів

Різдво

25 грудня

Свято Тіла Господнього

Великдень + 60 днів

День Св. Штефана

26 грудня

 

Національне свято Австрійської Республіки святкується 26 жовтня на згадку про день ухвалення австрійським парламентом Закону про постійний нейтралітет (1955 р.). До офіційних вихідних також належить святкування Нового року та Дня міжнародної солідарності трудящих.

У Ліхтенштейні відзначаються ті ж свята, що і в Австрії (окрім 26 жовтня). 15 серпня Ліхтенштейні разом з Успіням Богородиці святкують Національний День Ліхтенштейну – річницю здобуття суверенітету. Окрім святкових днів, що визначені законом, є також два неробочих дня, що можуть бути прописані як офіційні вихідні у межах колективних договорів для певних категорій робітників неробочими для деяких груп населення – Стрітення Господнє та День Св. Йосипа.

За виключенням Свята тіла Господнього та Благовіщеня в Люксембурзі святкують ті ж свята, що і в Австрії. Національне свято Люксембурга – День народження Великого Герцога традиційно відзначають 23 червня, при тому, що справжні дати народження як сьогоднішнього монарха Анрі, так і його попередника – батька Жана з цією датою не співпадають. Жан, будучи Великим Герцогом, переніс святкування свого дня народження з 5 січня на літній період. У такий спосіб він хотів, щоб громадяни Люксембургу отримували максимум задоволення від їх національного свята у теплий період року.

 

8.5. Спорт та дозвілля.

 

Швейцарія – не лише країна банків, годинників, сиру та шоколаду. Самі швейцарці її називають країною спільнот та «клубів за інтересами», де люди воліють творити культуру самі, а не просто споглядати на її кращі взірці. Така ж тенденція спостерігається у садівництві та спорті.

Спорт – це улюблена форма передусім сімейного дозвілля швейцарців. При цьому в країні не дуже популярні видовищні та командні види спорту.

Швейцарці дійсно вражають різноманітністю і масовістю щодо організованого дозвілля населення, які є атрибутами місцевої життя: хтось співає в хорі, хтось грає в оркестрі, танцює, відвідує гольф-клуб або ходить під вітрилами. Саме тому спортивні секції та клуби активного відпочинку на природі і туризм займають в соціальному житті швейцарських спільнот провідне місце. Кожен кантон вирізняється якимись особливими пристрастями щодо організації дозвілля. Наприклад, Женева займає серйозні позиції в змаганнях з боулінгу, кантон Ааргау славиться своїми стрілками, а у Цюріху особливо популярний гольф. Змагання зі швейцарської боротьби та Альпійський фестиваль ESAF приваблюють щороку чималу кількість гостей.

Більшу частину свого дозвілля австрійці присвячують спорту. Своєрідна і мальовнича природа Австрії сприяє розвитку як літнього, так і зимового туризму. Особливою популярністю користується гірськолижний спорт, що навіть у деяких школах входить до навчальної програми. Крім того, у країні активно практикують велоспорт, пішохідні прогулянки, біг та плавання.

Чимало австрійців середніх та літніх років полюбляють роботу в саду. Подібно до Німеччини, у австрійських містах та їх околицях можна натрапити на так звані «шребергартени», що спочатку задумувалися як проект з озеленення міст та укріплення здоров’я дітей, а у період Першої світової війни та в умовах продовольчого дефіциту спасали сім’ї від голоду. Сьогодні ж «міні-дачами» обзаводяться ті, хто отримує задоволення від фізичних навантажень, здорової їжі та своєрідного відпочинку від робочих буднів.

Кіно, театри та соціальні контакти не можна назвати особливо популярними серед австрійців. Тим не менш, деякі австрійці з задоволенням відвідують кафе, де смакують надзвичайною кавою за грою у шахи, свіжою газетою чи бесідою з колегами або друзями, або ж йдуть до хойрігерів (Heuriger – букв. «цього року») – традиційних для східної частини Австрії (Відень, Нижня Австрія, Бургенланд та Штирія) закладів, де можна відвідати молоде вино домашнього виробництва.

Здавалося б, що через свої незначні масштаби та кількість населення, спорт у Ліхтенштейні зовсім не розвинутий. Дійсно, країна навряд чи може похизуватися визнаними зірками світового масштабу, проте у цій крихітній країні функціонують майже 40 спортивних клубів та секцій, що свідчить про значний інтерес ліхтенштейнців до любительського спорту.

Футбол – найпопулярніший вид спорту у країні. У футбол грають більше ніж 1 700 осіб населення країни, охоплюючи юніорів, аматорів та професіоналів. У країні проводиться Кубок Ліхтенштейну, проте команди також беруть участь у швейцарських чемпіонатах.

Безумовно, курорт Малбюн і своїми численними трасами пропонує свою інфраструктуру для розвитку гірськолижного спорту в країні. І недарма, адже єдина в історії золота Олімпійська чемпіонка Ханні Вензель є представницею гірськолижного спорту.

Подібно до Швейцарії та Австрії, у країні доволі розвинутим є пішохідний туризм мальовничими трасами. А особливу національну атмосферу створюють «штамми» – місця, де не лише можна попити кави, а й скуштувати традиційні для цієї місцевості сирні галушки,сирне фондю та інші національні страви. Штамми – це місце зустрічі місцевих мешканців, де вони дискутують про політику, спорт та обмынюються новинами. Через тихий та розмірений темп життя у країні, молодь Ліхтенштейну змушена шукати розваг (дискотеки, клуби) у сусідніх Швейцарії та Австрії.

Нічне життя Люксембургу існує лише для туристів: місцеві жителі надають перевагу більш консервативним та спокійним видам відпочинку, таким як велосипедні або піші прогулянки сім’єю.

Подібно до Ліхтенштейн, футбол у країні – спорт номер один. Тим не менш, країна багата високо розвинутою інфраструктурою для занять гольфом, автомотоспортом, кінним спортом, пішим туризмом, а також екстремальними видами спорту. У країні проводиться велика кількість професійних змагань спортсменів, а також організовують заходи для любителів та усіх бажаючих, як-от, щорічний біговий марафон, бігові лижі, змагання зі скелелазіння тощо.

 

8.6. Засоби масової інформації.

 

Розвиток сучасного газетного ринку Швейцарії починається під впливом Реформації. У 1610 р. у Базелі з’являється перша регулярна швейцарська газета. До 1830 р. в країні виходило 27 газет, а після революційних подій того ж року та скасування цензури кількість видань стала швидко зростати. У 30-ті рр. ХХ ст. у Швейцарії випускалося більше 400 газет. З того часу і по цей день їх кількість скорочується.

У 1850 р., з утворенням газети Der Bund, у Швейцарії з’являється перша газета з регулярною професійної редакцією, а Neue Zürcher Zeitung стала першою газетою з редакційним розподілом на тематичні відділи.

Сьогодні в країні випускається близька 200 основних щоденних газет. Серед німецькомовних видань найбільшими тиражами відзначаються «транспортній листок» 20 Minuten, бульварна газета Blick, Der Bund, інформативні Tages-Anzeiger і Neue Zürcher Zeitung. Інші популярні видання: Basler Zeitung, Aargauer Zeitung, Berner Zeitung, Neue Luzerner Zeitung, St. Galler Tagblatt і Südostschweiz. Серед франкомовних видань лідирують Le Matin, 24 heures, La Liberté і Tribune de Genève. Лідер італомовного ринку медіа – Corriere del Ticino, а найбільш популярним межрегіональним виданням Романдії залишається Le Temps. Крім того, у країні випускається велика кількість недільних, тематичних газет і журналів, а також рекламних каталогів (Weltwoche, Facts, Bilanz, Finanz und Wirtschaft, Schweizer Bauer, Schweizer Familie, Schweizer Illustrierte, du, Glückspostта ін.)

Телевізійний ринок Швейцарії контролюється створеним у 1931 р. Швейцарським товариством радіомовлення і телебачення. У Швейцарії функціонують принаймні шість наземних телестанцій, доступних на всій території федерації: по два німецькомовних канали, ретороманських і італійських, а також маса регіональних каналів. Крім того, свої «розважальні потреби» швейцарський телеглядач задовольняє, як правило, за допомогою зарубіжного телемовлення (з ФРН і Франції).

На кожну мовну зону Швейцарії розраховані три регіональні радіостанції з широким покриттям: по одному каналу для новин, класичної та популярної музики (Swiss Radio International, DRS-1, Couleur-Trois, DRS-3, World Radio Geneva та ін.). Крім того, існує безліч місцевих радіостанцій і радіомереж (міста або комуни), які інформують про події в сусідніх країнах.

Ринок преси у Австрії визначається високою концентрацію на тлі інших європейських країн.

32,0% цього ринку належать щоденному виданню Neue Kronen Zeitung або Krone, що з тиражем 1 млн. екз. істотно впливає на формування громадської думки.

Заснована у 1904 р. Kleine Zeitung (11,6%) є найбільшим щоденним регіональним виданням Австрії, що виходить у федеральних землях Штирія, Каринтія та окрузі Східний Тіроль.

За десять років свого існування міжрегіональний щоденник Österreich (9,8%) увійшов до трійки лідерів на ринку друкованих мас-медіа Австрії, позиціонуючи себе як «газету для молодого медіапокоління», що пропонує «журналістику для сучасного освіченого середнього класу». П’ятірку лідерів завершують щоденне видання Kurier (7,9%) та Der Standard (5,7%).

ÖRF вважають монополістом на ринку радіо та телебачення. Кампанія транслює два музичних радіоканали (класичної та чартерної популярної музики), а також один розважальний канал. Крім того, у кожній землі країни працюють регіональні радіостанції та численні приватні радіостанції.

На сьогодні телебачення Австрії поділяється на громадське та комерційне. Громадське телебачення представлене чотирма каналами ÖRF: ORF eins, ORF 2, ORF III та ORF SPORT +. Телекомпанія має регіональні телецентри у кожній федеральній землі, що пропонують регіональні новини та програми. Найпопулярнішими представниками комерційного телебачення є канали ATV, ServusTV, а також PULS 4.

Свобода ЗМІ у Ліхтенштейні закріплена у ст. 40 конституції країни. До провідних друкованих видань належать Liechtensteiner Woche, Liechtensteiner Vaterland таLiechtensteiner Volksblatt. Радіомовлення у країні здійснює Radio Liechtenstein, проте доступними є й радіостанції сусідніх країн.

Переважна доля телемовлення у країні належить також швейцарським та австрійським каналам, проте у 2008 р. державну ліцензію отримав єдиний ліхтенштейнський канал 1FLTV, що транслює програми німецькою мовою та на місцевому діалекті.

Німецька мова завжди домінувала серед друкованих ЗМІ Люксембурга, однак у країні існують і видання французькою. У той самий час, статті люксембурзькою мовою досі залишаються рідким явищем. У країні також можна зустріти видання португальською та англійською мовами. Так, найпопулярнішою вважається Luxemburger Wort – щоденна німецькомовна газета з невеличкими рубриками люксембурзькою та французкою мовами. Другою за популярністю є Tageblatt, що публікує матеріали німецькою та французькою. Популярністю також користуються щотижневики типу d'Lëtzebuerger Land, Den neie Feierkrop, woxx та інші.

Телебачення Люксембургу пропонує програми переважно люксембурзькою, проте за останні роки збільшилася частка й франко- та німецькомовних програм.

На відміну від Ліхтенштейну, телебачення Люксембургу має значний досвід мовлення у європейському масштабі (аудиторії Франції, Бельгії Німеччини, Нідерландах, Іспанії та ін.). Значну роль у цьому процесі відіграє люксембурзький медіахолдінг RTL Group (Radio Télévision Luxembourg), що забезпечує трансляцію низки телеканалів у країні (RTL Télé Lëtzebuerg та Den 2. RTL зокрема). Іншими телекомпаніями є T.TV, .dok, Chamber TV(парламентський канал), регіональні канали Uelzechtkanal та Nordliicht TV.

Люксембурзька домінує і в ефірах національного та регіонального радіомовлення, а інші мови використовуються у відповідності до розкладу та цільової аудиторії. До головних радіостанцій відносять RTL (5 каналів, у т.ч. RTL Radio Letzebuerg), Radio DNR, Eldoradioта Radio 100,7.

 

 

 


© 2016 СумГУ
created with Lectur'EDbeta