Основи європейської економіки та торгової політики

Тема 4 Торгівельні відносини в країнах ЄС

Спільні сільськогосподарська та енергетична політики ЄС


Як зазначалось вже раніше політика ЄС передбачає функціонування Спільної сільськогосподарської політики (ССП, Common Agricultural Policy, (CAP) – одна з найважливіших і найвитратніших сфер діяльності ЄС (понад 40 % бюджету ЄС).

Головні завдання ССП – забезпечити фермерам прийнятний рівень життя, а споживачам – якісні харчові продукти за справедливими цінами, зокрема шляхом організації спільного ринку сільгосппродукції та застосування принципів єдиних цін, фінансової солідарності та переваги ЄС.

Засновником та ініціаторот Спільної Сільськогосподарської Політики вважається Сіко Мансхолт, який також став автором першої (невдалої) спроби її реформування (відомої як «план Мансхолта»).

Створення ССП проголошено в Римському договорі. Головна початкова мета (зумовлена, зокрема, післявоєнними нестатками) – самозабезпечення харчовими продуктами, досягалась шляхом наданнч субсидій виробникам за вироблену продукцію, системи гарантованих цін та інтервенційних заходів.

У результаті склалася негнучка дотаційна політика, яка створювала величезні надлишки харчових продуктів і дедалі більше коштувала ЄС. Так, у 1988 р. ССП «з'їла» 68 % бюджету ЄС.

Спроби змінити систему і обмежити витрати на ССП робилися регулярно, та радикальна реформа почалася тільки на початку 2000-х років. Суттєвим стимулом для неї послужили вступ до ЄС десяти нових членів і подальша лібералізація світової торгівлі в рамках СОТ.

Головні засади реформування ССП закладені в «Програмі 2000». В якій йдеться про обмеження витрат і зміщення акцентів на безпеку харчових продуктів, розвиток села та збереження довкілля.

На заміну дотацій на виробництво поступово запроваджують прямі виплати фермерам, як інструмент допомоги і засіб заохотити сільгоспвиробників дотримуватись харчових та екологічних норм.

 

Зазначимо, що при реформуванні ССП незмінними залишились рівнопріоритетні цілі ССП, які були закладені ще Римськими угодами, а саме:

Завдяки системним зусиллям держав європейська модель сільського господарства продовжує базуватися на трьох чинниках:

  1. Фермерському господарстві сімейного  типу.
  2. Багатофункціональній ролі галузі в національних  економіках.
  3. Захисті  доходів товаровиробників від ринкової і природної стихій.

Основними елементи єдиної аграрної політики є:

  1. Єдині ціни. Встановлення єдиної ціни на сільськогосподарську продукцію всередині ЄС і єдиний механізм їх підтримки. Мінімально допустимі ціни на найважливіші сільськогосподарські продукти визначаються зазделегідь. Якщо ринкові ціни падають більш ніж на 10% нижче за цей рівень, органи ЄС здійснюють гарантовану закупівлю даного продукту, забезпечуючи підтримку рівня цін. В ЄС використовується декілька основних видів цін:
  1. Свобода торгівлі. Відсутність тарифних і кількісних обмежень на торгівлю сільськогосподарською продукцією всередині ЄС. Єдині правила зовн. торгівлі сільськогосподарською продукцією з третіми країнами та єдиний митний тариф. Сільськогосподарські продукти пересуваються в межах ЄС за умов, подібних до умовам внутрішнього ринку.

При імпорті діє система компенсаційних зборів, що захищає виробників від конкуренції з боку тих країн, де витрати виробництва сільськогосподарських товарів нижче, ніж в ЄС. При експорті сільськогосподарської продукції в треті країни виробники отримують субсидії від органів ЄС, які дозволяють їм продавати продукцію за цінами, щр нижче світових. По окремих товарах ЄС уклало угоди з зовнішніми постачальниками, за якими вони зобов’язуються не експортувати ці товари в країни ЄС по цінах нижче встановленого рівня. За практичне здійснення єдиної політики в області сільського господарства відповідальність несуть міждержавні органи ЄС (Рада і Комісія).

  1. Єдине фінансування сільськогосподарства через Європейський фонд орієнтації і гарантії сільськогосподарства (ФЕОГА), на підтримку якого йде більше половини бюджету ЄС. Кошти призначені для підвищення продуктивності і модернізації сільськогосподарського виробництва, а кошти гарантії, які складають 3\4 суми фонду, прямують безпосередньо на підтримку цін. ФЕОГА формується за рахунок компенсаційних зборів, що стягуються за імпорт сільськогосподарської продукції з третіх країн, відрахувань від мита на промислові товари, що ввозяться, прямих внесків із бюджету ЄС, надходжень від ПДВ.

У результаті можна виокремитити наступні переваги ССП: переважно споживаються продукти, вироблені у ЄС, порівняно з імпортними продуктами; захистит спільного ринку від імпорту продуктів за низькими цінами і коливань світових цін.

Основнимики принципами спільної відповідальності: участь фермерів у фінансових витратах, які обумовлені зростанням сільськогосподарського виробництва ЄС.

ССП ЄС на всіх етапах  її формування та розвитку охоплювала, насамперед, систему ринкового регулювання та ціноутворення.

Спочатку вона стимулювала нарощення обсягів сільськогосподарського  виробництва, а пізніше – його стримування.

При цьому ринкові заходи ССП стали доповнюватися політикою «неринкового характеру» у вигляді прямого квотування, обмеження площ, продуктивності тварин і ін.

«Неринкова сільськогосподарська політика» ЄС зумовлена значною заклопотаністю екологічними проблемами та низькою якістю життя у селі, нерівномірністю регіонального розвитку.

Стратегія «Європа 2020» визначає три фактори зміцнення економіки:

  1. розумне зростання – розвиток економіки, що базується на знаннях і інноваціях;
  2. сталий розвиток – розвиток економіки, що базується на цілеспрямованому використанні ресурсів, екології і конкуренції;
  3. всеосяжне зростання – сприяння підвищенню рівня зайнятості населення, досягнення соціальної і територіальної згоди.

Також було визначено основні напрями діяльності, якими слід керуватися європейським державам:

При цьому було прийнято три головні цілі сільськогосподарської політики на 2014-2020 рр.:

1) життєздатне виробництво продовольства;

2)стале використання природних ресурсів і пом’якшення наслідків зміни клімату;

3) збалансований сільський розвиток.

Відмітимо, що ССП ЄС визначено 10 ключових засад цільового розподілу грошових субсидій для забезпечення:

  1. Прибутковість сільськогосподарського виробництва, орієнтованого на стимулювання економічного зростання і збільшення зайнятості у селі.
  2. Більш ефективні і гнучкіші інструменти кризового менеджменту для розв’язання нових економічних проблем.
  3. Екологізація з метою досягнення довготривалої продуктивності і збереження екосистем.
  4. Додаткове інвестування у наукові дослідження та інноваційні розробки.
  5. Створення конкурентоспроможного і збалансованого ринкового ланцюга забезпечення продуктами харчування від виробника до споживача.
  6. Стимулювання заходів щодо захисту навколишнього середовища у сільському господарстві.
  7. Полегшення відкриття для фермерів-початківців власного сільгосппідприємства.
  8. Стимулювання зайнятості і підприємництва у сільських регіонах.
  9. Уважніше урахування інтересів структурно слабких регіонів.
  10. Проста і ефективна ССП (спрощення деяких механізмів без втрати їх ефективності).

У новому програмному періоді 2014-2020 рр. порівняно з попереднім періодом (2007-2013 рр.) передбачено наступне:

  1. скорочення частки САП у бюджеті ЄС з 39% у 2013 р. до 33% у 2020 р.
  2. збережено пріоритет сільського розвитку шляхом орієнтації політики на: соціоекономічний розвиток громад; ефективне використання локальних ресурсів для збереження екосистем та попередження негативних ризиків зміни клімату; впровадження  інновацій в сільській економіці; підвищення конкурентоспроможності фермерів та їх залучення до ланцюгів доданої вартості.
  3. збільшується фінансування пільгового постачання безпечних продуктів харчування (головним чином, органічної продукції) в соціальні заклади, а також стимулюватиметься розвиток партнерських стосунків з переробними підприємствами та  гарантування й захист прав сільськогосподарських виробників шляхом розвитку професійних та неурядових організацій.
  4. визначено якісно нові пріоритети сільського розвитку, що сприятимуть підвищенню ефективності реалізації відповідних програм:
  5. налагоджена взаємодія із фондами ЄС;
  6. нові критерії для розподілу фондів між державами-учасницями; спрощено механізми існуючих заходів;
  7. вдосконалена система управління ризиками;
  8. розроблено нові пропозиції щодо моніторингу та оцінки виконання програм;
  9. запроваджені схеми підтримки дрібних фермерів (фіксована щорічна виплата у розмірі від 500 до 1250 Євро незалежно від розміру господарства).
  10. сприяння диверсифікації зайнятості в сільській місцевості (аграрної і не аграрної), що забезпечуватиме зростання сільської економіки.

Загальний обсяг витрат на прямі та маркетингові платежі скоротяться у 2014-2020 рр. порівняно з  2007-2013 рр. майже на 10%. Крім того, розмір прямих платежів буде змінено залежно від країни одержувача: для країн старих членів ЄС ці виплати будуть скорочені на 5% (з 282 Євро/га до 269 Євро/га), а для нових членів ЄС – збільшаться на 60% (з 119 Євро/га до 191 Євро/га).

Серед основних відмінних характеристик сучасної ССП ЄС (2014-2020 рр.) порівняно з попереднім періодом (2008-2013 рр.) слід відзначити:

  1. перехід від підтримки  виробництва окремих видів продукції до прямої підтримки сільськогосподарських товаровиробників,  спрямованої на створення конкурентного середовища у  сільськогосподарському виробництві, а також посилення екологічної безпеки за рахунок відмови від монокультури господарювання, що стимулюється виробничими субсидіями;
  2. розширення програм підтримки  сільського розвитку, диверсифікації доходів у сільській місцевості за рахунок кооперації, поліпшення якості аграрної продукції та її маркетингу, дотримання базових стандартів захисту навколишнього середовища й утримання тварин, навчання новим технологіям, допомога молодим фермерам;
  3. перехід до політики „горизонтальної  модуляції”, що  передбачає збільшення бюджету на сільський розвиток і розширення екологічно безпечної діяльності за рахунок перерозподілу частини прямих платежів;
  4. виділення цільових субсидій на розвиток депресивних зон для підтримки життєвості регіонів, які характеризуються менш вигідними економічними і соціальними умовами для розвитку сільськогосподарського виробництва, або обмеження його на користь збереження навколишнього середовища;
  5. перехід до політики “перехресної  відповідальності”, за якою запроваджується залежність виплати субсидій від дотримання базових екологічних вимог щодо стану сільськогосподарських угідь, умов гігієни та догляду за тваринами;
  6. запровадження цільової підтримки спеціальних заходів агроекологічного спрямування у процесі виробництва сільськогосподарської продукції: органічне сільське господарство; екстенсивне  господарювання;
  7. екологічно доцільне заліснення та консервація сільськогосподарських земель залуження сільськогосподарських угідь; збереження сільських ландшафтів, пейзажів, зелених насаджень, заболочених ділянок, канав, лісопосадок, флори і фауни.

Енергетична стратегія Європейського Союзу – стратегія, розроблена Європейською Комісією, щодо основних напрямів розвитку енергетики ЄС. Девізом енергетичної стратегії Європейського Союзу є: безпечна, конкурентна та стала енергія. Цілі енергетичної стратегії ЄС наступні:

Зазначені цілі допоможуть ЄС впоратися зі своїми найбільш амбітними викликами. Окрім цього, залежність ЄС від імпорту енергоресурсів є особливо гнітючою, особливо враховуючи той факт, що ЄС імпортує більше половини енергоносіїв вартістю понад €350 млрд на рік. Інший важливий виклик включає в себе зростаючий світовий попит та обмеженість паливних ресурсів таких, як нафта, що призводить до вищих цін. Врешті, продовження використання викопних ресурсів спричиняє глобальне потепління. Основні питання енергетичної політики включають:

Для впровадження вищевказаних цілей у загальнозрозумілій довгостроковій стратегії, ЄС сформулював цілі для 2020-го, 2030-го та 2050-го рр.

Енергетична Стратегія 2020 визначає пріоритети політики ЄС у період з 2010 по 2020, що має на меті:

  1. Зменшеннявикидів парникових газів щонайменше на 20 %.
  2. Збільшення долі відновлювальної енергетики у портфелі споживання ЄС щонайменше до 20 %.

 

Так аналізуючі виробництво елек...Сховати

Так аналізуючі виробництво електроенегії з відновних джерел енергії можна стверджувати, що Норвегія є лідером серед країн ЄС.

 

The electricity generation from renewable sources 2004–2013 years (% of gross electricity consumption)*

Countries

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2020

Target

Total EC (28):

8,3

8,7

9,2

10,0

10,5

11,9

12,5

12,9

14,3

15,0

20

Norway

58,1

59,8

60,3

60,2

61,8

64,8

61,2

64,7

65,9

65,5

67.5

Sweden

38,7

40,5

42,6

44,1

45,2

48,2

47,2

48,9

51,1

52,1

49

Latvia

32,8

32,3

31,1

29,6

29,8

34,3

30,4

33,5

35,8

37,1

40

Poland

6,9

6,9

6,9

6,9

7,7

8,7

9,2

10,3

10,9

11,3

15

 

Євростат, 2016

 

  1. Підвищення енергоефективності щонайменше на 20 %.

До 2030 Країни ЄС мають досягнути наступних цілей:

  1. На 40 % скоротити викиди парникових газів у порівнянні з 1990 р..
  2. Збільшити відсоток відновнювальної енергетики у структурі споживання до 27 %.
  3. Збільшити енергетичну ефективністю на 27 % (можливий перегляд цілі у 2020 році і збільшення цільового показника до 30 %).
  4. Завершення створення спільного енергоринку, встановивши 15 % цільовий орієнтир для інтерконектингу між країнами ЄС до 2030 р..
  5. Просування важливих інфраструктурних проектів.

ЄС також має ціль до 2050 р. досягти зменшення викидів парникових газів на 80 %–95 % у порівнянні з 1990 р. Для цього було розроблено Енергетичну дорожню карту.


© 2018 СумГУ
created with Lectur'EDbeta