Хімія

Тема 11

Висновки


Комплексні сполуки містять у вузлах кристалічної гратки складні комплексні йони, які зберігаються навіть при розчиненні чи розплавленні речовини.

Відповідно до координаційної теорії у центрі кожного йона знаходиться комплексоутворювач – атом чи простий йон, – що має вакантні валентні орбіталі, за рахунок яких він за донорно-акцепторним механізмом координує навколо себе ліганди. Ліганди можуть мати негативний заряд чи бути нейтральними, але при цьому обов'язково містити неподілену електронну пару на одному з атомів. Надзвичайно рідко зустрічаються позитивно заряджені ліганди.

Існує декілька класифікацій комплексних сполук: за належністю до певного класу речовин, за зарядом комплексу (аніоні, катіоні, нейтральні), за природою лігандів (гідроксо-, аква-, амін-, ацидокомплекси тощо.), за кількістю ядер.

Назви комплексних сполук утворюються відповідно до правил міжнародної номенклатури IUPAC.

Більшість аніонних і катіонних комплексних сполук у водних розчинах піддаються електролітичній (первинній) дисоціації на внутрішню і зовнішню сфери. Внутрішня сфера, тобто власно комплексний йон, у свою чергу теж може дисоціювати дуже незначною мірою (вторинна дисоціація). Константа рівноваги процесу вторинної дисоціації називається константою нестійкості і характеризує міцність комплексного йона: чим меншою є величина константи нестійкості, тим стійкіший комплекс і тим менше він дисоціює на складові частини.

Для комплексних сполук відомо декілька видів ізомерії (просторова, сольватна, йонізаційна, координаційна), кожна з яких відрізняється певними ознаками і зумовлює специфічні властивості комплексів.

Природа хімічного зв'язку в комплексі визначає його міцність, реакційну здатність, магнітні та оптичні властивості. Для пояснення хімічного зв'язку в комплексних сполуках використовують електростатичну модель, методи валентних зв’язків та інші теорії, які доповнюють та поглиблюють одна одну.


© 2024 СумДУ
created with Lectur'EDbeta