• Поняття підприємницької діяльності та принципи її здійснення
• Поняття господарської діяльності. Співвідношення господарської та підприємницької діяльності
• Господарське законодавство. Співвідношення господарського законодавства та правового середовища бізнесу

Поняття підприємницької діяльності та принципи її здійснення

Бізнес – це економічна категорія, яка передбачає комерційну, підприємницьку діяльність, яка не суперечить закону і спрямована на отримання прибутку.

У законодавстві використовуються інші терміни, які є фактично синонімами категорії «бізнес». У Господарському кодексі України та Цивільному кодексі України закріплено такі терміни, як комерційна, підприємницька діяльність.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України підприємницька діяльність – діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, з метою отримання прибутку. Змістом підприємницької діяльності є виготовлення та реалізація продукції, виконання робіт чи надання послуг з метою отримання  прибутку. Саме за цією ознакою підприємницька (комерційна) діяльність розмежовується з непідприємницькою (некомерційною).

Є і інші визначення підприємницької діяльності: систематична, ініціативна, систематична діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Ознаки  підприємницької діяльності можна поділити на загальні та спеціальні. Загальними є ознаки, які характерні в цілому для господарської діяльності. Спеціальні характеризують саме підприємницьку діяльність.

Загальними ознаками підприємницької діяльності є:

• здійснюється у сфері суспільного виробництва;
• особливий суб’єктний склад (здійснюється суб’єктами господарювання);
• спрямована на задоволення приватних інтересів суб’єктів господарювання за умови дотримання певних публічних інтересів;
• результати діяльності мають вартісний характер;
• має професійний характер;
• має систематичний характер (у законодавстві відсутні чіткі критерії у кількісних одиницях).

Спеціальними ознаками підприємницької діяльності є:

• самостійний характер (самі визначають вид діяльності та організаційну форму за виключенням обмежень, встановлених законом);
• ініціативний характер;
• суб’єкти підприємницької діяльності діють на власний ризик (самостійно несуть відповідальність, передбачену законом);
• метою такої діяльності є отримання прибутку (тобто мета не означає, що такий результат завжди має місце, він може бути  повним, частковим або зовсім відсутнім).

  Наведені ознаки дозволяють відмежувати підприємницьку діяльність від інших видів діяльності.

Зокрема, не є підприємницькою, господарською діяльністю володіння корпоративними правами (акціонер у приватному чи публічному акціонерному товаристві). Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності (ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство»), але є господарською діяльністю.

Особливий режим має діяльність самозайнятих осіб. Такі особи можуть працювати як фізичні особи-підприємці, так і особи, що займаються незалежною професійною діяльністю. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою – підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Під час виплати суб'єктами господарювання – податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов'язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії свідоцтва про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким установлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пп. 14.1.195 та 14.1.222 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України. Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін  самозайнятої особи.

Окрім  цього, є обмеження щодо можливості здійснення підприємницької діяльності за видами діяльності та колом осіб. 

 Заборонено займатися підприємницькою діяльністю у таких сферах (ст. 4 Закону України «Про підприєництво»):

Слід зазначити, що в цілому Закон України "Про підприємництво" втратив силу, відповідно до Перехідних положень Господарського кодексу України залишилася у силі тільки ст. 4 Закону.

• діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори»; 
• діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних,  судово-психіатричних  експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами;
• діяльність, пов’язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих або з додаванням (змішуванням) біоетанолу та/або біокомпонентів  на  його основі до вуглеводневої основи (бензинів, фракцій,  компонентів  тощо), здійснюється підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики в паливно-енергетичному комплексі.

Обмеження права на підприємництво за суб’єктним складом

Згідно зі ст. 42 Конституції України підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Це положення Конституції України деталізується такими нормативно-правовими актами:

•  ст. 78 Конституції України, згідно з якою народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом;
•  ст. 43 ГК, згідно з якою підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених ч. 2 ст. 64 Конституції України тощо.

Заборонено також займатися підприємницькою діяльністю:

•  військовослужбовцям;
•  посадовим особам органів прокуратури, міліції, Служби безпеки України, суду;
•  особам, які мають непогашену судимість за корисливі злочини;
•  особам, які мають обмежену дієздатність за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства.

 

Обмеження права на підприємництво за видами діяльності й організаційно-правовими формами господарювання.

Здійснення певних видів підприємницької діяльності потребує отримання окремих дозволів, наприклад:

•  ліцензій, процедуру отримання яких передбачено Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та іншими нормативно-правовими актами;
•  інших документів дозвільного характеру згідно з положеннями Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Чинне законодавство також передбачає можливість здійснювати певні види підприємницької діяльності у певній організаційно-правовій формі. Зокрема, це стосується страхових компаній, які можуть створюватися тільки у формі акціонерних, повних, командитних товариств та товариств з додатковою відповідальністю (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про страхування»); банків, які можуть створюватися тільки у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Окремі види господарської діяльності не можуть мати характер підприємництва у силу прямої вказівки закону. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про вищу освіту» вищи навчальні заклади працюють на засадах неприбутковості. Тобто господарська діяльність вищих навчальних закладів має некомерційний (непідприємницькій) характер. До некомерційної господарської діяльності також відноситься виготовлення грошових знаків, цінних паперів, державних нагород, здійснення спеціального (урядового) зв'язку, виробництво армійського озброєння, експлуатація ядер­них об'єктів тощо.

         До принципів здійснення підприємницької діяльності відносяться:

•  вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;
•  самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
•  вільний найм підприємцем працівників;
•  комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;
•  вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
•  самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для пріоритетних державних потреб.

Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до ст. 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Законодавством передбачено державну підтримку підприємців. Відповідно до ст. 48 Господарського кодексу України з метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

• надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;
• сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;
• здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;
• стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;
• подають підприємцям інші види допомоги.

Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього. Зокрема, Законом України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» передбачено систему організаційної, фінансової, інформаційної, консультативної підтримки. Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» визначено основи державної політики у бюджетній, кредитній, ціновій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення. Зокрема, відповідно до положень Закону здійснюється державне цінове регулювання шляхом здійснення Аграрним фондом державних інтервенцій, надаються бюджетні позики виробникам зерна, здешевлення кредитів, компенсація лізингових платежів тощо.

Поняття господарської діяльності. Співвідношення господарської та підприємницької діяльності

Господарська діяльність, як зазначено вище, є більш широкою категорією, оскільки охоплює як підприємницьку (комерційну), так і непідприємницьку (некомерційну) діяльність. Тобто підприємницька діяльність є різновидом господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Основною відмінністю між комерційною та некомерційною діяльністю є саме наявність мети отримання прибутку. Некомерційна діяльність передбачає отримання іншого соціально корисного економічного результату.

 

 

Рисунок 1.  — Види господарської діяльності

Система національних рахунків, прийнята Комісією Європейських співтовариств, МВФ, ОЄСР,ООН та Світовим банком у 1993 році визначає різницю між комерційною та некомерційною  діяльністю за такою ознакою:  комерційна діяльність включає виробництво продукції або надання послуг за такою ціною, яка покриває більше половини витрат виробництва;  некомерційна діяльність охоплює виробництво продукції або надання послуг безкоштовно або за цінами, що покривають половину або менше половини витрат виробництва.

Слід зазначити, що наявність мети отримання прибутку не передбачає обов’язкову його наявності. Адже підприємництво має ризикований характер, певний період підприємницька діяльність  взагалі може не приносити ніякого прибутку. Також важливою ознакою є можливість розподілу отриманого прибутку між учасниками підприємницьких товариств, якщо таких учасників декілька. Підприємницька діяльність також передбачає вільний характер розпорядження суб’єктом господарювання отриманим прибутком, на власний розсуд, після сплати всіх обов’язкових платежів. Слід зазначити, що відповідно до ст.  85 Цивільного кодексу України непідприємницькі товариства та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Тобто відмінною ознакою є не сам факт наявності чи відсутності прибутку при здійсненні як підприємницької, так і непідприємницької діяльності, а мета  здійснення такої діяльності та свобода у розпорядженні прибуктом.

Як правило види підприємницької діяльності, які може здійснюватися непідприємницьке товариство, визначаються у установчих документах. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про громадські об’єднання» громадські об’єднання мають право здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об'єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об'єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об'єднанням включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Тобто право на здійснення підприємницькою діяльністю для непідприємницьких товариств істотно обмежене. Така діяльність не може бути основною. Підприємництво можливе у чітко обмежених законодавством та статутними документами видах для покращення матеріальної бази, досягнення цілей основної діяльності товариства. Тобто установи, непідприємницькі товариства можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

 

Господарське законодавство. Співвідношення господарського законодавства та правового середовища бізнесу

Правове середовище бізнесу є елементом структури бізнес-середовища, а саме зовнішнього макросередовища (середовища непрямого впливу) - найбільш загальних сил, подій і тенденцій, які безпосередньо не пов'язані з операційною діяльністю організації, проте в цілому формують контекст бізнесу.

До факторів зовнішнього макросередовища відносяться:

Фактори глобального макросередовища - це сукупність чинників, які пов'язані зі змінами в міжнародній економіці, політичній та соціальній ситуації в світі, з діяльністю міжнародних організацій та розвитком міжнародного законодавства, кон'юнктурою на світовому ринку, рівнем розвитку світової ринкової інфраструктури.

Фактори локального макросередовища формують принципи, механізми, процеси розробки та реалізації стратегії міжнародної корпорації. Найбільше значення для розвитку бізнесу мають характеристики ринкової конкуренції (структура, тип конкуренції, особливості товару), макроекономічні показники та характеристики країн, у яких розміщене виробництво або здійснюється збут (грошово-кредитна, податкова політика, митне регулювання, демографічні показники, рівень економічного і технологічного розвитку, якість і кількість ресурсів, рівні інфляції, безробіття, бідність, розвиток інфраструктури, соціальні і культурні особливості споживачів та ін.).

При цьому на кожному зовнішньому ринку зазвичай аналізуються такі неконтрольовані фактори, як:

• економічний розвиток країни;
• стан політики й права;
• рівень соціального та культурного розвитку;
• рівень розвитку науки, техніки і технологій;
• географічне положення країни;
• демографічна ситуація;
• рівень охорони навколишнього середовища.

Цей розподіл неконтрольованих факторів певною мірою є умовним. Вони діють одночасно, є взаємозалежними та взаємообумовленими. Тому не завжди вдається визначити рівень впливу кожного із факторів окремо, виявити можливі межі його впливу.

Сукупність кожної з цих груп факторів визначає відповідне їй середовище міжнародного менеджменту: економічне, політичне, правове, соціально-культурне і т. д.

Правове середовище - закони, державне і суспільне регулювання. Організації, які займаються бізнесом на міжнародних ринках, змушені рахуватися з безліччю локальних нормативів, що належать до питань оподаткування, ціноутворення, експортно-імпортних операцій, звітності перед державними органами, реклами, просування товару і т. ін. Таким чином, правове середовище бізнесу є категорією менеджменту і охоплює в собі як нормативно-правові акти, так і інші джерела права.

У праві є інші категорії, які характеризують впорядкування суспільних відносин у сфері підприємництва, бізнесу. Зокрема, це джерела права та джерела законодавства, правове регулювання та законодавче регулювання.

Правове регулювання відносин у сфері підприємництва ‑ це упорядкування таких відносин державою за допомогою права і сукупності правових засобів, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток.ст

 Зовнішнім вираженням правових норм є джерела права. 

Ознаками правового регулювання відносин у сфері підприємництва є:

• це різновид соціального регулювання;
• за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами господарювання набувають певної правової форми, яка має державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;
• має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;
• має цілеспрямований характер — спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;
• здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;
• гарантує доведення норм права до їх виконання.

Джерелами права у сфері підприємництва є:

• нормативно-правові акти;
• принципи права;
• звичаї ділового обороту;
• господарські договори, що укладаються між суб’єктами господарювання;
• локальні акти суб’єктів господарювання.

Нормативно-правовий акт ‑ офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування. Види нормативно-правових актів будуть розглянуті нижче.

Принципи права – це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права. Зокрема, до принципів правого регулювання відносин у сфері підприємництва відносяться як принципи, характерні для регулювання господарських відносин в цілому, так і принципи здійснення підприємницької діяльності. До першої групи відносяться:

• забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;
• свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
• вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
• обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
• захист національного товаровиробника;
• заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

      Звичаї ділового обороту – це правила поведінки, які не встановлені актами господарського або цивільного законодавства, але є усталеними у певній сфері відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі. Прикладом звичаїв ділового обороту є правила Інкотермс (International commerce terms). Це міжнародні правила у форматі словника, який забезпечує однозначне тлумачення найбільш застосовуваних торговельних термінів у галузі зовнішньої торгівлі. Міжнародні торговельні терміни представляють стандартні умови договорів міжнародної купівлі-продажу, які визначені в Інкотермс, розроблених Міжнародною торговельною палатою. У формі звичаю також застосовуються Уніфіковані правила та звичаї для документарного акредитива, опубліковані Міжнародною торговельною палатою. Відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати» торгово-промислова палата України розповсюджує у засобах масової інформації відомості про звичаї та правила торгівлі в Україні і зарубіжних країнах, сприяє їх розвитку у підприємницькій діяльності, засвідчує торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб’єктів господарської діяльності  та фізичних осіб (ст.ст. 2,14 Закону).

Регулювання відносин у сфері господарювання може здійснюватися і за допомогою правил професійної етики у сфері конкуренції, що приймаються саморегулівними заінтересованими організаціями за погодженням з Антимонопольним комітетом України (ч. 1 ст. 38 ГК України). Такі правила так само, як і правила професійної етики у сфері конкуренції, належать до узвичайнень, оскільки застосовуються за умови посилання на них у договорі, установчих та інших правових документах суб'єктів господарювання (ч. 2 ст. 38 ГК України).

Господарські договори – це угоди, що укладаються між суб’єктами господарювання або суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами, спрямовані на встановлення, зміну або припинення прав та обов’язків при здійсненні господарської діяльності. Тобто це, наприклад, договір поставки хімічної продукції, укладений між постачальником ПАТ «Сумихімпром» та покупцем ТОВ «Сумська торговельна група», договір перевезення вантажу, укладений між перевізником філією «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та відправником ТОВ «Укрспецметал». Договір має силу закону для його сторін. Вони зобов’язані виконувати всі його умови поряд з законодавчими вимогами.

Локальними актами є акти, що приймаються суб’єктами господарювання для регулювання внутрішньогосподарських відносин. Такі акти у певних випадках відіграють істотне значення при взаємовідносинах суб’єктів господарювання з третіми особами. Зокрема, статут є локальним актом суб’єкта господарювання, але у ньому зазначено, хто з працівників має право підпису документів від імені суб’єкта господарювання. Прикладами локальних актів є Положення про комерційну таємницю, Положення про наглядову раду, ревізійну комісію господарського товариства, Кодекс корпоративної етики.

Істотне нормотворче значення також мають судова практика та доктрина.

Тобто, законодавче регулювання, формою вираження якого є законодавство, є більш вузьким поняттям у порівнянні з правовим регулювання підприємницьких відносин. Нормативно-правові акти є одним з джерел правового регулювання господарських відносин.

У контексті зазначеного, господарське законодавство є одним з джерел правового регулювання і представляє собою сукупність нормативно-правових актів, які регулюють господарські відносини (відносини щодо організації та здійснення господарської діяльності).

Господарське законодавство складається з масиву нормативно-правових актів, які пов’язані між собою за юридичною силою. Тобто вони мають певну систему.

За юридичною силою нормативно-правові акти класифікуються на (ст. 7 Господарського кодексу України):

1. Конституцію України (ст. 13 Конституції визнає Україну державою з соціально орієнтованою економікою, ст. 42 закріплює право на підприємницьку діяльність тощо).
2. Закони України, які регулюють господарські відносини. Провідне місце займає Господарський кодекс України. Він визначає основні засади господарювання, правовий статус її суб'єктів, правовий режим майна суб'єктів господарювання, основні засади зобов'язальних відносин і відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, а також визначає особливості правового регулювання в окремих галузях і сферах господарювання. Положення Цивільного кодексу застосовуються на субсидіарних засадах (якщо Господарським кодексом не регулюється певна категорія відносин у сфері господарювання; наприклад, щодо договору факторингу), Кодекс торговельного мореплавства тощо; Закони України «Про концесії»; «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»; «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»; «Про кооперацію»; «Про цінні папери та фондовий ринок» та ін.
3. Укази Президента України (Указ Президента України «Про концепцію вдосконалення державного регулювання господарської діяльності», «Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»).
4. Акти Кабінету Міністрів України (декрети Кабінету Міністрів України, що видавалися протягом 6 місяців -з грудня 1992 р. по травень 1993 р. в силу делегування Верховною Радою Уряду повноважень щодо видання нормативних актів, за юридичною силою рівнозначних законам; постанови Кабінету Міністрів України, наприклад, постанова КМУ «Про заходи щодо упорядкування видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності»).
5. Відомчі нормативні акти, що видаються компетентними міністерствами та відомствами щодо регулювання певної сфери економіки (наприклад, Положення про порядок державної реєстрації торгово-промислових палат, затверджене наказом Міністерства юстиції; Положення про порядок відчуження основних фондів, що є у державній власності, затверджено наказом Фонду державного майна України; накази Міністерства фінансів України «Про затвердження положень (стандартів) бухгалтерського обліку»);
6. Регіональні нормативні акти, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень і встановленого порядку (регіональні правила забудови населених пунктів і територій області, затвердження яких входить до компетенції обласної ради народних депутатів відповідно до ст. 11 Закону України «Про основи містобудування»; регіональні будівельні норми та правила).

Джерелом господарського законодавства є також міжнародні договори (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою. Прикладом такого договору є Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка набула чинності для України з 1 лютого 1991 року.