• Поняття та ознаки суб’єктів господарювання, їх права та обов’язки
• Види суб’єктів господарювання

Поняття та ознаки суб’єктів господарювання, їх права та обов’язки

Серед суб'єктів господарського права як учасників господарських відносин найважливішу групу складають суб'єкти господарювання. Не випадково в ч. 4 ст. 13 Конституції України наголошується про захист прав не лише всіх суб'єктів права власності, а й господарювання. Правове регулювання створення та діяльності суб'єктів господарювання в Україні здійснюється відповідно до норм Господарського, Цивільного кодексів та окремих законів України (Закону України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства» тощо).

Суб’єкти господарювання є одними із видів учасників господарських правовідносин.

Серед усіх учасників господарських правовідносин саме суб’єкти господарювання мають господарську компетенцію та здійснюють господарську діяльність.

Доктринально можна визначити такі ознаки суб'єктів господарювання, що у сукупності характеризують їх економічну сутність:

1.  мають організаційну єдність, самостійно беруть участь у господарському обороті як учасники господарських відносин. Суб’єкти господарювання можуть вступати в інші відносини у сфері господарювання (цивільні, фінансові, адміністративні тощо);
2.  безпосередньо здійснюють господарську діяльність, яка спрямована на задоволення загальносуспільних або інших потреб, що має цінову визначеність. Цим вони відрізняються від інших учасників господарських відносин, які здійснюють діяльність у межах ч. З ст. З ГК як негосподарюючі суб'єкти, у тому числі від органів державної влади та місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, і які не є згідно з ч. 1 ст. 8 ГК України суб'єктами господарювання;
3.  наділені господарською компетенцією (сукупністю господарських прав та обов'язків), яку реалізують при здійсненні господарської діяльності. У теорії господарського права ця ознака ще має визначення як господарська правосуб'єктність - визнання державою за певним суб'єктом господарських відносин можливості бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень);
4.  наявність відокремленого майна, необхідного для здійснення господарської діяльності. Залежно від форми майнової відокремленості речового права суб'єкт господарювання реалізує свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління, інших речових прав;
5.  факт легітимації суб'єкта господарювання, тобто державного підтвердження законності його входження в господарську сферу та зайняття господарською діяльністю. Легітимність існування суб'єкта господарювання передбачає необхідність дотримання певних правил утворення, державної реєстрації та офіційного визнання його існування, що в окремих випадках включає процедуру ліцензування певних видів господарської діяльності;
6.  самостійна відповідальність за власні дії у сфері господарського обороту, що суб'єкти господарювання повинні здійснювати у межах правового господарського порядку (ч. 1 ст. 5 ГК).

У сфері підприємницької діяльності наявність чи відсутність статусу юридичної особи є тільки однією з ознак, яка може бути чи ні. Зокрема, фізична особа-підприємець не має статусу юридичної особи. Відповідно до положень Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», суб’єкти господарювання у вигляді пайових інвестиційних фондів, які створюються на договірних засадах,  не мають статусу юридичної особи. Згідно з положеннями Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство займається господарською діяльністю без створення юридичної особи, шляхом реалізації надлишків сільськогосподарської продукції та надання платних послуг із зеленого туризму. Слід зазначити, що для пайових інвестиційних фондів та особистих селянських господарств немає вимоги державної реєстрації. У той же час, наявність статусу юридичної особи не є підставою віднесення певного учасника господарських відносин до категорії суб’єктів господарювання. Зокрема, політичні партії, громадські організації, органи державної влади та місцевого самоврядування мають статус юридичної особи, але не є суб’єктами господарювання.

Статус юридичної особи вказує на наступні ознаки:

наявність організаційного та структурного оформлення;

створення і реєстрація у встановленому законом порядку;

наявність  цивільної правоздатності і дієздатності (правосуб'єктності), тобто здатність набувати і реалізовувати цивільні права і обов'язки від свого імені;

можливість бути позивачем і відповідачем у суді.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України).

Обсяг прав та обов'язків суб'єктів господарювання залежить від низки чинників, у тому числі від правового титулу майна (право власності, право господарського відання, право оперативного управління тощо), від основного виду діяльності та відповідно ‑ можливості чи неможливості здійснювати інші види господарської діяльності (спеціальна правосуб'єктність і відповідно - можливість здійснювати лише окремі види діяльності характерна, наприклад, для інститутів спільного інвестування, комерційних банків, страхових компаній, фондових бірж).

   Права та обов'язки суб'єктів господарювання можна поділити на дві категорії — загальні права та обов'язки, які притаманні всім суб'єктам господарювання, і спеціальні - які характерні лише для певних видів суб'єктів господарювання.

Обсяг загальних прав залежить від правового титулу майна суб'єкта господарювання. Право власності забезпечує суб'єкту господарювання максимальний обсяг прав, серед яких:

- право вибору видів господарської діяльності (з дотриманням вимог закону);

- право вибору контрагентів та укладення з ними господарських договорів;

- право розпорядження отриманим прибутком та іншим майном, що належить суб'єктові господарювання на праві власності;

- право на визначення внутрішньої структури господарської організації та створення філій, представництв, інших відокремлених підрозділів та ін.

Суб'єкти господарювання, за якими майно закріплено на праві господарського відання або оперативного управління, мають право використовувати таке майно та отриманий прибуток в межах, встановлених власником. Так само власник встановлює для таких суб'єктів межі договірної свободи, організаційно-управлінські повноваження. Проте будь-який суб'єкт господарювання повинен мати широкий спектр прав при здійсненні оперативно-господарської діяльності (щодо забезпечення виробництва необхідними матеріальними та трудовими ресурсами, щодо відвантаження/реалізації продукції, робіт, послуг відповідно до укладених договорів, щодо захисту своїх прав та законних інтересів у разі їх порушення іншими особами).

Спеціальні права необхідні суб'єктам господарювання з виключними видами діяльності (банківські операції, страхування, спільне інвестування, біржові операції) і передбачаються у відповідних законах – Законі України «Про банки і банківську діяльність” (ст. 47 – види діяльності банку), «Про страхування» (статті 3, 10-11 - право страховиків здійснювати на договірних засадах страхування, співстрахування, перестрахування; ст. 13 - право створювати та брати участь в об'єднаннях страховиків; ст. 15 - право здійснювати страхування через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів).

Загальні обов'язки суб'єктів господарювання досить численні, а саме:

• отримати ліцензії для здійснення тих видів господарської діяльності, щодо яких закон передбачає необхідність отримання спеціальних дозволів (ліцензій) в порядку, визначеному Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;
• дотримуватися вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;
• вести бухгалтерський облік і звітність;
• сплачувати податки та інші обов'язкові платежі;
• забезпечувати безпеку виробництва (екологічну, пожежну, радіаційну, санітарно-епідеміологічну, щодо охорони праці тощо);
• не порушувати права та законні інтереси інших осіб;
• виконувати інші вимоги, передбачені законодавством.

 Спеціальні обов'язки притаманні для суб'єктів господарських правовідносин із спеціальним (виключним) предметом діяльності. Так, банки, страхові компанії, інститути спільного інвестування зобов'язані дотримуватися вимог відповідних законів щодо розміру та складу майна, видів діяльності (операцій), контролю за використанням активів та ін.

 

Види суб’єктів господарювання

Ч. 2 ст. 55 ГК України розрізняє такі категорії суб'єктів господарювання:

1. господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2. громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

         Виходячи з положень Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та низки спеціальних законів, можна класифікувати суб’єктів господарювання за різними критеріями.

1. За наявністю статусу юридичної особи:
   1. Господарські організації;
   2. Фізичні особи-підприємці.
2. За формою власності:
   1. Державні;
   2. Комунальні;
   3. Приватні.
3. За кількістю працюючих та доходів від діяльності:
   1.  Суб’єкти  мікропідприємництва (фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України; юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України);
   2. Суб’єкти малого підприємництва (фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України; юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України);
   3. Суб’єкти середнього підприємництва (суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) більше 50 осіб, але не перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України, але не більше 50 мільйонів євро, визначених за середньорічним курсом Національного банку України);
   4.  Суб’єктами великого підприємництва (юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України).
4. За організаційно-правової формою (виходячи з внутрішніх відносин та організаційної структури, порядку прийняття рішень:
   1. Державні та комунальні унітарні підприємства;
   2. Господарські товариства;
   3. Виробничі кооперативи;
   4. Підприємства споживчої кооперації, підприємства об'єднань громадян чи релігійних організацій;
   5. Приватні підприємства;
   6. Фермерські господарства.

5. Виходячи з мети отримання прибутку:

5.1. Комерційні суб’єкти господарювання;

5.2. Некомерційні суб’єкти господарювання.

6. Виходячи з кількості засновників, власників:

6.1. Унітарні;

6.2. Корпоративні.

Розглядаючи таку категорію суб'єктів господарювання, як господарська організація, необхідно визначити, що це об'єднання фізичних або юридичних осіб, що наділені організаційною єдністю і створені в установленому законодавством порядку, які або безпосередньо здійснюють господарську діяльність, або управляють цією діяльністю, мають необхідне для цього майно і володіють господарською компетенцією.

Господарські організації можна класифікувати за такими критеріями:

1) місце в системі господарювання: господарські організації, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність - підприємства, банки, страхові організації, а також господарські товариства тощо; організації, що безпосередньо здійснюють управління суб'єктами господарювання - власники майна або уповноважені ними органи, головні підприємства щодо дочірніх, господарські об'єднання; центральні органи господарського керівництва, які очолюють відповідну галузь економіки та здійснюють у межах цієї галузі функції управління - міністерства, відомства, місцеві державні адміністрації тощо;

2) залежно від речового права на майно: господарські організації, що володіють правом власності на майно - господарські товариства тощо; господарські організації з правом повного господарського відання щодо майна - державні, комунальні підприємства тощо; господарські організації з правом оперативного управління щодо майна - казенні підприємства тощо;

3) обсягом господарської компетенції: господарські організації з повною господарською компетенцією - права юридичної особи; організації з обмеженою господарською компетенцією - без права юридичної особи, внутрішні підрозділи господарської організації, промислово-фінансові групи;

4) за порядком створення і характером відносин між засновниками та самою господарською організацією: установи - створюються одним засновником у розпорядчому порядку на засадах влади та підкорення; корпорації-створюються кількома засновниками, шляхом укладення між ними угоди у добровільному порядку.

Традиційно суб'єкти основної ланки господарювання поділяються на колективні утворення, до яких належать підприємства, господарські товариства та кооперативи, та окремих громадян як суб'єктів господарювання.

Реалізуючи своє конституційне право на здійснення підприємницької діяльності, кожен громадянин України, іноземець та особа без громадянства самостійно визначає найбільш прийнятний для нього спосіб організації її здійснення, обираючи індивідуальний або колективний характер дій на основі об'єднання майна, підприємницьких зусиль з іншими особами з метою спільного отримання прибутку. У теорії відносин власності за цією ознакою всіх учасників процесу господарювання, що розглядається як привласнення продуктів природи шляхом продуктивної праці в процесі суспільного виробництва, поділяють на суб'єктів індивідуального та групового привласнення. Відповідно можна вести мову про індивідуальних та колективних суб'єктів господарювання: фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та колективні утворення - організації.

Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. Право на підприємницьку діяльність передбачене ст. 42 Конституції України. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва. При цьому під підприємництвом розуміють самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик, не заборонену законом діяльність із виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і здійснення торгівлі з метою одержання прибутку. Підприємницькою діяльністю можуть займатися громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, однак вона обмежується щодо депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, військовослужбовців, працівників прокуратури, суду, державної безпеки тощо.

Громадянин, який займається підприємницькою діяльністю, але не пройшов державної реєстрації, не набуває статусу підприємця.

Слід зазначити, що правовий статус суб’єктів господарювання визначається як Господарським кодексом України, так і Цивільним кодексом України. У Господарському кодексі визначальною є класифікація всіх суб’єктів господарювання, виходячи з особливостей здійснення ними господарської діяльності. У той же час, у Цивільному кодексі визначальною є організаційно-правова форма юридичної особи, порядок її створення, мета діяльності.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України юридичні особи створюються шляхом об’єднання майна та (або) капіталів. Виходячи від порядку створення поділяються на юридичних осіб приватного та публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів, а також може бути створена на підставі модельного статуту (ст. 81 Цивільного кодексу України). Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу місцевого самоврядування (ст. 81 Цивільного кодексу України). За формою юридичні особи поділяються на товариства, установи (ст. 83 Цивільного кодексу України). Є також можливість створення юридичних осіб у інших формах, не заборонених законодавством.

Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.

Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.

Виходячи з мети діяльності, товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.

Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.

Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Схематично до юридичних осіб приватного права можна віднести наступних суб’єктів господарювання:

До юридичних осіб публічного права можна віднести також казенні підприємства.

Окрім цього, у законодавстві закріплено особливі види суб'єктів господарського права. Зокрема, це суб'єкти господарської діяльності у Збройних Силах України, які здійснюють свою діяльність на підставі Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

Господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України щодо забезпечення їх повсякденної життєдіяльності у вигляді ведення підсобного господарства, виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого і нерухомого майна (за винятком озброєння, військового майна, бойової та спеціальної техніки) у межах і порядку, визначених Законом. Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ для підтримання в належному стані їх бойової та мобілізаційної готовності.

Суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.

Некомерційними суб'єктами господарювання є суб’єкти державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до Конституції України та законів забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом. Ст.ст. 130-131 ГК України серед неприбуткових організацій виокремлюють кредитні спілки та благодійні організації.

Мова йде про обмеження щодо здійснення підприємництва та заборони на його здійснення у видах діяльності, що встановлюються Конституцією України та законом. Тобто обмеження щодо здійснення підприємництва та некомерційна господарська діяльність - це різнопланові явища, які не можна розглядати разом.

Не слід змішувати поняття «суб'єкт некомерційного господарювання» з категорією «негосподарюючий суб'єкт», якою оперує податкове законодавство. Хоча у цьому контексті, безумовно, «суб'єкт некомерційного господарювання» належить до такої правової категорії, як «неприбуткова організація».

Так, у ст. 14 (п. 14.1.121) Податкового кодексу України зазначається, що неприбуткові підприємства, установи та організації- підприємства, установи та організації, основною метою діяльності яких є не одержання прибутку, а провадження благодійної діяльності та меценатства і іншої діяльності, передбаченої законодавством. До них можуть бути віднесенні благодійні фонди і благодійні організації, створені в порядку, визначеному законом для проведення благодійної діяльності, в тому числі громадські організації, створенні з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської спортивної, культурної, освітньої та наукової діяльності, а також творчі спілки та політичні партії, громадські організації інвалідів та їх місцеві осередки, науково-дослідні установи та вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації, внесенні до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави, заповідники, музеї-заповідники; пенсійні фонди, кредитні спілки, створені у порядку, визначеному законом; інші юридичні особи, діяльність яких не передбачає одержання прибутку згідно з нормами відповідних законів; спілки, асоціації та інші об'єднання юридичних осіб, створені для представлення інтересів засновників, що утримуються лише за рахунок внесків таких засновників та не проводять господарської діяльності, за винятком отримання пасивних доходів; житлово-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків, створені у порядку, визначеному законом; професійні спілки, їх об'єднання та організації профспілок, утворені в порядку, визначеному законом.

У цьому значенні категорія «неприбуткова організація» є збірною за своїм змістом як для суб'єктів некомерційного господарювання, так і негосподарюючих суб'єктів, діяльність яких направлена на господарче забезпечення, без створення суспільного продукту, який мас цінову визначеність.

Отже, можна констатувати, що існує два види суб'єктів господарювання: суб'єкти підприємницької діяльності та суб'єкти некомерційного господарювання.

Головним критерієм віднесення суб'єкта господарювання до некомерційної господарської інфраструктури є мета його господарської діяльності, яка формується здебільше в контексті встановлених чинним законодавством заборон на здійснення підприємництва.

Економічна мета діяльності некомерційних суб'єктів господарювання спрямована на досягнення будь-яких соціально-економічних результатів, не пов'язаних з отриманням прибутку.

Правова мета діяльності таких суб'єктів господарювання може полягати: у виробництві суспільно необхідного продукту, яке за своїми умовами і характером потреб, що задовольняються, як правило, не може бути рентабельним (казенні підприємства); переважно у забезпеченні потреб самих засновників таких суб'єктів (споживчі кооперативи тощо) чи інших учасників господарського обороту (біржі). У той же час, законодавством не заборонено займатися таким суб’єктам підприємницької діяльністю, якщо така діяльність не заборонена законом та відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. До комерційних (підприємницьких) суб’єктів господарювання слід віднести господарські товариства, державні комерційні підприємства, комунальні комерційні підприємства, приватні підприємства, фермерські господарства, виробничі кооперативи, сільськогосподарські кооперативи, фізичних осіб-підприємців.