• 4.1  Загальна характеристика правового статусу  підприємств
• 4.2  Правовий статус державних та комунальних підприємств
  • 4.2.1  Казенне державне підприємство
  • 4.2.2  Комунальні підприємства
• 4.3  Правовий статус колективних та приватних підприємств
  • 4.3.1  Правовий статус колективного підприємства
  • 4.3.2  Правовий статус приватного підприємства

4.1  Загальна характеристика правового статусу  підприємств

Поняття «підприємство» є узагальнюючим або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб’єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види державних підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші державні підприємства.

Державне підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб’єкт і суб’єкт права.

   Ознаками підприємства є:

• належність до основної ланки економіки;
• безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідної і комерційної діяльності;
• можливість функціонувати у будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підержавне підприємствориємства), комунальній (комунальні підержавне підприємствориємства); приватній (приватні підержавне підприємствориємства);
• установчим документом підприємстває статут, модельний статут;
• наявність відокремленого майна, що виражається у наявності самостійного балансу та рахунку в банку; майно може бути закріплене на праві власності, господарського відання, оперативного управління; праві користування;
• наявність правосуб’єктності, в тому числі статусу юридичної особи з одночасною забороною мати у своєму складі інших юридичних осіб.
• можливість здійснювати як підержавне підприємствориємницьку, так і непідержавне підприємствориємницьку діяльність.

Підприємства мають різний ступінь самостійності, який залежить від того, на якому правовому режимі за ним закріплене майно.

Підприємства-власники майна мають максимальний обсяг прав (затверджують власний статут, вирішують всі питання стратегічного плану – щодо реорганізації та ліквідації підержавне підприємствориємства, зміни напряму діяльності, використання майна, розподілу прибутку тощо) та певні обов’язки (сплата податків, інших обов’язкових платежів, ведення бухгалтерського обліку та подання статистичної звітності, дотримання вимог трудового, екологічного, містобудівного та іншого законодавства, виконання умов укладених договорів та дотримання прав і законних інтересів інших осіб).

Державні підприємства-не власники майна, яким майно належить на праві господарського відання або оперативного управління більш обмежені у реалізації певних майнових прав та мають більше обов’язків, зокрема перед власниками. Стратегічні питання діяльності підприємства вирішують власники (або їх представники), вони ж затверджують статут державного підприємства, призначають керівника, визначають межі самостійності підприємства, вирішують питання його реорганізації та ліквідації. Частина питань погоджується з власником. Лише окремі питання державне підприємство має право вирішувати самостійно, зокрема щодо поточної господарської діяльності, налагодження промислових зв’язків, наймання та звільнення працівників,  організації виробництва. Додатковими обов’язками підприємстває: виконання вказівок власника та погодження питань діяльності підприємствау випадках, передбачених статутом, відрахування власнику частини отриманого прибутку, використання майна підприємства в межах, визначених законом, статутом.

Класифікація підприємств

         Підприємства можна класифікувати за певними критеріями.

• За формою власності:
  • приватне державне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
  • державне підприємство, що діє на основі колективної власності (державне підприємство колективної власності);
  • комунальне державне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
  • державне державне підприємство, що діє на основі державної власності;
  • державне підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності);
  • спільне комунальне державне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відержавне підприємствоовідними територіальними громадами - суб’єктами співробітництва.
• За наявністю іноземного капіталу:
  • підприємство з іноземними інвестиціями (у статутному капіталі іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків);
  • іноземне державне підприємство (у статутному капіталі іноземна інвестиція становить сто відсотків).

• Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу:
  • унітарне (створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відержавне підприємствоовідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємствау разі її утворення), керує державне підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства; унітарними є підприємства державні, комунальні, державні підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника);
  • корпоративне (утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства; корпоративними є кооперативні підприємства, господарські товариства а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб).

  Майно підприємства складають виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є:

• грошові та матеріальні внески засновників;
• доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;
• доходи від цінних паперів;
• кредити банків та інших кредиторів;
• капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
• майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;
• інші джерела, не заборонені законодавством України.

 Цивільний  кодекс виходить з концепції, що державне підприємство є цілісним майновим комплексом (ст. 191 Цивільного кодексу). Тобто у розумінні цивільного законодавства державне підприємство є об’єктом права. Але у даному випадку розглядається саме цілісний майновий комплекс, тобто всі види майна, призначені для діяльності підержавне підприємствориємства: земельні ділянки, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, а також право на торговельну марку. У цьому розумінні цілісний майновий комплекс підприємства є нерухомістю і може бути об’єктом правочинів (купівлі-продажу, оренди, застави тощо).

Управління державним підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління державним підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.

Для окремих видів підприємств передбачено особливості управління.

 Зокрема, підприємства, крім державних та комунальних підприємств, зобов’язані встановлювати свого кінцевого бенефіціарного власника (контролера), регулярно оновлювати і зберігати інформацію про нього та надавати її державному реєстратору у випадках та в обсязі, передбачених законом.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником (контролером) не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого права.

4.2  Правовий статус державних та комунальних підприємств

Державним є підприємство, яке утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленого державного майна.

Ознаками державного підприємства є:

• функціонування на базі частини відокремленого державного майна;
• створення у розпорядчому порядку компетентним органом державної влади;
• входження у сферу відання певного міністерства або іншого центрального органу державної влади.

Особливості в діяльності державних підприємств:

1. державне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення;
2. державне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом;
3. державне підприємство має право відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне підприємство має право лише в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Господарським кодексом та іншими законами. Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України. Фонд державного майна України виступає організатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать до основних фондів державного підприємства, використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану, якщо інше не передбачено законом. Кошти, одержані від продажу нерухомого майна, за вирахуванням балансової (залишкової) вартості такого майна, якщо інше не встановлено законом, зараховуються до загального фонду Державного бюджету України;
4. державні підприємства не можуть виступати засновниками суб’єктів господарювання;
5. державне підприємство може здійснювати списання з балансу не повністю амортизованих основних фондів, а також проводити прискорену амортизацію основних фондів лише за згодою органу, до сфери управління якого входить;
6. державне підприємство самостійно здійснює заставу майна, за винятком цілісного майнового комплексу підприємства, його структурних підрозділів, будівель і споруд, застава яких здійснюється з дозволу та на умовах, погоджених з органом, уповноваженим управляти державним майном (ст. 4, 11 Закону «Про заставу»);
7. декілька державних підприємств можуть бути об'єднані за рішенням власника (уповноваженого ним органу) у державні господарські об'єднання;
8. передача майна державного підприємства в оренду здійснюється в спеціальному порядку, визначеному Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Державні підприємства поділяються на наступні види:

• Державні унітарні підприємства, які поділяються на:
  • комерційні;
  • казенні.
• Державні корпоративні підприємства.

До державних корпоративних підприємств можна віднести акціонерне товариство (основними законодавчими актами, що регулюють правовий статус форми, є Закон «Про акціонерні товариства»; акціонерне товариство, у свою чергу, може існувати в таких формах як державна керуюча холдингова компанія і державна холдингова компанія (Закон «Про холдингові компанії в Україні»); національна або державна акціонерна компанія; дочірнє підприємство, засноване на державній власності; державне об’єднання (концерн, інші види); інші, крім акціонерного, форми господарських товариств, переважно товариства з обмеженою відповідальністю (створювалися у процесі приватизації малих державних підприємств або шляхом заснування спільно з іншими суб’єктами, сьогодні майже не існують) (Закон «Про господарські товариства»).

Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить державне підприємство, є представником власника і виконує його функції. Зокрема, таке підприємство може утворюватися Кабінетом Міністрів України. На сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі розміщено перелік державних підприємств, які належать до його сфери управління.

Державне унітарне підприємство не несе відповідальність за зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Органами управління державного унітарного підприємства є:

• керівник, який призначається (обирається) суб’єктом управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, або наглядовою радою такого підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав);
• наглядова рада (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і регулює діяльність керівника підприємства.

Наглядова рада державного унітарного підприємства утворюється за рішенням суб’єкта управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством.

Особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України «Про управління об’єктами державної власності». Зокрема, ст. 113 Закону передбачає порядок призначення незалежного члена наглядових рад державних унітарних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі.

Державне унітарне підприємство оприлюднює інформацію про свою діяльність, крім випадків, встановлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб-сайті) або на офіційному веб-сайті суб’єкта управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством. Доступ до таких веб-сторінок та веб-сайтів є цілодобовим і безоплатним.

Обов’язковому оприлюдненню підлягає така інформація:

• цілі діяльності державного унітарного підприємства та стан їх досягнення;
• квартальна, річна фінансова звітність державного унітарного підприємства за останні три роки, включаючи (за наявності) видатки на виконання некомерційних цілей державної політики та джерела їх фінансування;
• аудиторські висновки щодо річної фінансової звітності державного унітарного підприємства за останні три роки, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради державного унітарного підприємства(у разі її утворення) або суб’єкта управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління державне підприємством;
• статут державного унітарного підприємства у чинній редакції, а також у редакціях, що діяли раніше;
• біографічна довідка (включаючи професійну характеристику) керівника державного унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних);
• біографічні довідки (включаючи професійні характеристики) членів наглядової ради (у разі її утворення) державного унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах інших суб’єктів господарювання, а також зазначається, хто із членів наглядової ради державного унітарного підприємстває незалежним;
• річні звіти наглядової ради та керівника державного унітарного підприємства;
• структура, принципи формування і розмір винагороди керівника та членів наглядової ради державного унітарного підприємства, включаючи компенсаційні пакети і додаткові блага, які вони отримують (або на отримання яких мають право) під час виконання посадових обов’язків, а також у зв’язку із звільненням;
• рішення суб’єкта управління об’єктами державної власності щодо державного унітарного підприємства;
• опис істотних передбачуваних факторів ризику, що можуть вплинути на операції та результати діяльності державного унітарного підприємства, та заходи щодо управління такими ризиками;
• відомості про договори, учасником яких є державне унітарне підприємство, інформація про які підлягає оприлюдненню відповідно до Закону України "Про відкритість використання публічних коштів";
• інформація про операції та зобов’язання державного унітарного підприємства з державним та/або місцевим бюджетом, державними та/або місцевими установами, державними підприємствами та організаціями, включаючи договірні зобов’язання державного унітарного підприємства (фінансові та нефінансові), що виникають у результаті державно-приватного партнерства.

Державне унітарне підприємство оприлюднює річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком щодо неї, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради державного унітарного підприємства (у разі її утворення) або суб’єкта управління об’єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством до 30 квітня року, що настає за звітним періодом.

Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю:

• амортизаційний фонд;
• фонд розвитку виробництва;
• фонд споживання (оплати праці);
• резервний фонд;
• інші фонди, передбачені статутом підержавне підприємствориємства.

Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.

Розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану. В фінансовому плані затверджуються суми коштів, які направляються державі як власнику і зараховуються до Державного бюджету України. Відповідно до Закону України «Про управління об’єктами державної власності» господарська організація, у статутному капіталі якої є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов'язана спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

4.2.1  Казенне державне підприємство

Казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких:

• законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;
• основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;
• за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;
• переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;
• приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

Казенне державне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує його статут, призначає керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл.

Казенне підприємство здійснює господарську діяльність відповідно до виробничих завдань органу, до сфери управління якого воно входить.

Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.

Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Фонд державного майна України виступає організатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Джерелами формування майна казенного підприємстває:

• державне майно, передане підержавне підприємствориємству відержавне підприємствоовідно до рішення про його створення;
• кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції (робіт, послуг) підержавне підприємствориємства;
• цільові кошти, виділені з Державного бюджету України;
• кредити банків;
• частина доходів підержавне підприємствориємства, одержаних ним за результатами господарської діяльності, передбачена статутом;
• інші джерела, не заборонені законом.

Казенне підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого входить підприємство.

Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями підприємства.

Порядок розподілу та використання прибутку (доходу) казенного підприємства визначається фінансовим планом, який затверджується у порядку, встановленому для державних комерційних підприємств.

4.2.2  Комунальні підприємства

Комунальні унітарні підприємства складають окрему групу підприємств, утворених на основі майна певної територіальної громади.

Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами.

Отже, власниками комунальних підприємств є територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах або територіальні громади перелічених адміністративно-територіальних одиниць, майно яких перебуває в управлінні районної або обласної ради. Комунальне підприємство створюється на  підставі рішення сесії відповідної ради.

Виходячи з мети створення, комунальні підприємства поділяються на:

• комунальні комерційні підприємства;
• комунальні некомерційні підприємства

Правовий статус комерційного комунального підприємства схожий з правовим статусом державного комерційного підприємства, а комунального некомерційного – зі статусом казенного підприємства.

Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне державне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне державне підприємство).

Статутний капітал комунального унітарного підприємстваутворюється органом, до сфери управління якого воно належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою.

Статутний капітал комунального унітарного підприємства підлягає сплаті до закінчення першого року з дня державної реєстрації такого підприємства.

Комунальне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого воно входить.

Органами управління комунального унітарного підприємстває:

• керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав);
• наглядова рада підприємства(у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і спрямовує діяльність керівника підприємства.

Комунальне унітарне підприємство оприлюднює інформацію про свою діяльність, крім випадків, установлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб-сайті) або на офіційному веб-сайті суб’єкта управління об’єктами комунальної власності, що здійснює функції з управління державне підприємством, у строки та в порядку, визначені рішенням відержавне підприємствоовідної місцевої ради. Доступ до таких веб-сторінок та веб-сайтів є цілодобовим і безоплатним.

Збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду.

4.3  Правовий статус колективних та приватних підприємств

4.3.1  Правовий статус колективного підприємства

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).

Виникнення підприємств колективної власності пов’язано з добровільним об’єднанням майна їх засновників для досягнення тих чи інших соціально-господарських цілей. Всі учасники колективного підприємства мають право входження до підприємства і вільного виходу з нього та беруть обов’язкову трудову участь в його діяльності.

До підприємств колективної власності відносяться:

1. виробничі кооперативи;
2. підприємства споживчої кооперації;
3. підприємства громадських та релігійних організацій;
4. інші підприємства, передбачені законом.

Правовий статус кооперативу визначається Господарським кодексом України, Законом України «Про кооперацію». «Про сільськогосподарську кооперацію» «Про споживчу кооперацію».

Кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом.

Слід зазначити, що сільськогосподарські кооперативи можуть створюватия як з підприємницькою, так і з іншою метою. З метою отимання прибутку створюється сільськогосподарський виробничий кооператив, який представляє об’єднання фізичних осіб, які є виробниками сільськогосподарської продукції, для провадження спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов’язкової трудової участі.

З метою досягнення інших соціально важливих завдань створюються сільськогосподарські кооперативи. Зокрема, це може бути організація обслуговування, спрямованого на зменшення витрат та/або збільшення доходів членів цього кооперативу під час провадження ними сільськогосподарської діяльності, захист їхніх економічних інтересів.

Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності. Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом.

Ознаками виробничого кооперативу є:

• наявність не менше трьох засновників (громадян, іноземців, осіб без громадянства, які досягли 16 років);
• добровільність членства громадян у кооперативі та вільний вихід з нього;
• особиста трудова участь членів кооперативу у діяльності підприємства;
• колективна власність кооперативу на майно;
• наявність пайового та неподільного фондв (неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу (за винятком землі);
• наявність наступних органів управління: загальні збори членів кооперативу, правління (голова), ревізійна комісія (ревізор) кооперативу. Статутом кооперативу може бути передбачене створення спостережної ради.

4.3.2  Правовий статус приватного підприємства

Приватним підприємством згідно зі статтею 113 Господарського кодексу України визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання - юридичної особи.

Тобто, приватне підприємство створюється виключно на основі приватної власності однієї або кількох фізичних осіб чи юридичної особи.

Виходячи з того, що на сьогодні закон, який регулює порядок створення та діяльності приватних підприємств, відсутній, такі підприємства діють на загальних підставах відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України.

Так, приватні підприємства можуть бути утворені за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб’єкта господарювання з додержанням вимог законодавства, зокрема антимонопольно-конкурентного законодавства.

Приватні підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Для створення приватного підприємства його учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками).

В установчих документах повинні бути зазначені найменування підприємства, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації.

Установчими документами приватного підприємства є рішення про його утворення або засновницький договір, а також статут (положення) підприємства.

У засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити приватне підприємство, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю підприємства та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут приватного підприємства повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації підприємства, інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) підприємства чи його представниками, органами або іншими суб’єктами відповідно до закону.

Найменування приватного підприємства має містити інформацію про його організаційно-правову форму, тобто містити слова «приватне підприємство».

Законодавство не містить будь-яких обмежень щодо розміру статутного фонду приватного підприємства. Під час формування статутного фонду приватного підприємства слід виходити лише з принципу «достатності для здійснення господарської діяльності».

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Приватне підприємство підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

Приватне підприємство має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків.

Зазначене підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством.

Управління приватним підприємством здійснюється згідно з його установчими документами. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю приватного підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Припинення діяльності приватного підприємства здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб’єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

Приватне підприємство визнається таким, що припинилось, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про його припинення.

Наведене вище, дає можливість окреслити такі основні ознаки приватного підприємства, як відсутність законодавчо встановленого обмеження, пов’язаного з формуванням статутного фонду, можливість самостійного визначення засновниками принципів і механізмів управління підприємством, здійснення господарської діяльності з використанням найманої праці чи без її використання. Саме самостійне, на власний розсуд, визначення власником засад діяльності приватного підприємства обумовлює поширеність зазначеного виду підприємства в Україні.

Торкаючись питань правового становища приватних підприємств, слід звернути увагу на наступне.

По-перше, виходячи зі змісту ст. 113 Господарського кодексу України, приватне підприємство є організаційною формою підприємства.

По-друге, ст. 63 цього Кодексу визначає приватне підприємство як вид підприємства залежно від форми власності.

По-третє, приватне підприємство може бути унітарним та корпоративним.

Унітарне приватне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Корпоративне приватне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративним є підприємство, засноване на приватній власності двох або більше осіб.