• 6.1  Поняття, види та ознаки господарських об’єднань
• 6.2  Управління та майнові відносини у об’єднаннях підприємств
• 6.3  Правовий статус холдингових компаній та асоційованих підприємств

6.1  Поняття, види та ознаки господарських об’єднань

Господарське об'єднання (ГО) - це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової лапки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.

На сьогодні в Україні господарські об’єднання створені у найбільш важливих сферах діяльності держави: авіабудівній (Державний авіабудівний концерн «Авіація України»), торфовидобувній (Державний концерн «Укрторф»), ядерній енергетиці (Державний концерн «Ядерне паливо»), спиртовій (Державний концерн «Укрспирт»), телерадіомовлення (Концерн радіомовлення, радіозв’язку та телебачення) та інших.

Правове становище ГО визначається ГК України (ст.ст. 118-127), Законами України «Про банки та банківську діяльність» (ст.ст. 9-13), «Про кооперацію» (ст.ст. 30-33), «Про сільськогосподарську кооперацію» (ст. 26), «Про холдингові компанії в Україні» та ін.

Основні риси ГО:

• господарські організації корпоративного типу;
• належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю їх учасників (у тому числі координацію їх діяльності) і є вторинними структурами;
• вимоги до учасників ГО:
• наявність статусу юридичної особи;
• основна мета діяльності - координація діяльності учасників і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів);
• відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку;
• тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (у випадках, передбачених Законом «Про захист економічної конкуренції») та здійснення цим органом контролю за функціонуванням ГО;
• реєстрація в загальному для всіх юридичних осіб порядку (за деякими винятками);
• добровільність виходу учасників з ГО (за винятком державних, комунальних та інших об'єднань, що створюються в розпорядчому порядку) з внесенням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань по укладених договорах.

Господарські об’єднання мають ряд суттєвих особливостей та відмінностей від господарських товариств, серед яких слід зупинитись на наступних.

• утворюється на основі певних спільних економічних інтересів з метою поєднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності членів об’єднання, централізації управлінських, координаційних функцій тощо;
• має майно, юридично відокремлене від майна членів об’єднання, і до цього майна належать основні фонди і оборотні кошти, передані членами об’єднання на його баланс згідно з договором чи статутом, та майно, набуте об’єднанням у результаті господарської діяльності. Майно членів об’єднання не входить до складу майна об’єднання. З урахуванням цього розмежовується відповідальність об’єднання і його членів як суб’єктів права: об’єднання не відповідає за зобов’язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов’язаннями об’єднання і один одного;
• з метою централізованого керівництва з боку органів об’єднання діяльністю учасників ними здійснюється делегування об’єднанню як суб’єкту права деяких функцій і повноважень. Склад функцій, які централізує об’єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробничо-господарські, науково-технічні, комерційні та інші функції;
• особлива (складна) правосуб’єктність. Її особливість обумовлена організаційною структурою об’єднання. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства (організації) - юридичні особи, кожне з яких при входженні до об’єднання зберігає права юридичної особи. Цим об’єднання відрізняється від підприємства, яке не має у своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об’єднання залишаються самостійними суб’єктами господарського права, разом з тим і об’єднання підприємств також є самостійним суб’єктом права. Отже, з точки зору правосуб’єктності об’єднання являє собою сукупність самостійних суб’єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об’єднання.

Господарські об'єднання різноманітні, що зумовлює доцільність їх класифікації за різними критеріями.

Види ГО:

1. За ознакою засад створення:

• добровільні;
• такі, що створюються в розпорядчому порядку.

Добровільні господарські об'єднання створюються шляхом вільного волевиявлення їх засновників, що фіксується в засновницькому договорі та/або підписаному усіма засновниками статуті об'єднання. До господарських об'єднань, створених у розпорядчому (примусовому) порядку, належать об'єднання підприємств одного власника (в тому числі державні та комунальні господарські об'єднання), який приймає рішення про створення об'єднання та затверджує його статут, а також холдинги, створенні шляхом поглинання, заснування однією холдинговою (материнською) компанією низки дочірніх господарських товариств/ корпоративних підприємств і в інших випадках, передбачених законом;

2. За ознакою ступеня централізації управлінських повноважень:

• асоціації (створюються з метою постійної координації господарської діяльності без надання об'єднанню права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з учасників);
• корпорації (створюються та основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників);
• концерни (учасники якого перебувають у повній фінансової залежності від одного або групи підприємців, який(які) в зв'язку з цим отримує(ють) значні повноваження щодо управління діяльності решти учасників об'єднання).

3. За ознакою обов'язкового установчого документа:

• договірні (асоціації, корпорації);
• статутні (концерни та консорціуми).

4. За галузевою ознакою:

• галузеві, тобто господарські об'єднання підприємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної промисловості тощо),
• міжгалузеві (до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки).

5. За територіальною ознакою:

• республіканські;
• обласні;
• міські тощо.

6. За ознакою терміну діяльності:

• створені на визначений термін/строкові (консорціуми);
• без визначення строку діяльності (асоціації, корпорації, концерни).

Господарські об'єднання утворюються у наступних організаційно-правових формах: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

 

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств-учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

 

Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо).

 

Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування. Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Підприємства - учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення щодо регулювання діяльності підприємств.

Підприємство - учасник господарського об'єднання має право:

• добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;
• бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;
• одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;
• одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарського об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про своє припинення.

Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, встановленому законодавством.

6.2  Управління та майнові відносини у об’єднаннях підприємств

Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання.

Вищий орган господарського об'єднання:

• затверджує статут господарського об'єднання та вносить зміни до нього;
• вирішує питання про прийняття в господарське об'єднання нових учасників та виключення учасників з його складу;
• утворює виконавчий орган господарського об'єднання відповідно до його статуту чи договору;
• вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів господарського об'єднання.

Виконавчий орган господарського об'єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компетенції.

Управління державним (комунальним) господарським об'єднанням здійснюють правління об'єднання і генеральний директор об'єднання, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відповідно до закону.

Законом може бути передбачений інший порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням в оборонно-промисловому комплексі. Закон України «Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі»  встановив особливий порядок управління державними комерційними підприємствами оборонно-промислового комплексу. Відповідно до цього Закону Державний концерн «Укроборонпром» поряд з Кабінетом Міністрів України є суб'єктом управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, а підприємства концерну не перебувають в управлінні органів виконавчої влади.

До складу Концерну входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства, на основі фінансової залежності від одного або групи учасників Концерну, який виконує функції із забезпечення науково-технічного і виробничого розвитку, а також провадить інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та інші види діяльності. Органами управління Державного концерну «Укроборонпром» є: Наглядова рада, Рада директорів, генеральний директор.

Вищим органом управління Концерну є його Наглядова рада, що забезпечує захист інтересів держави, контролює та регулює діяльність інших органів управління Концерну.

Наглядова рада Концерну складається з п'яти членів, три з яких призначаються Президентом України, а два - Кабінетом Міністрів України. Строк повноважень членів Наглядової ради становить п'ять років.

До виключної компетенції Наглядової ради належать:

• затвердження стратегії розвитку та напрямів діяльності Концерну;
• затвердження фінансових та інвестиційних планів і показників діяльності Концерну, в тому числі річних фінансових та інвестиційних планів, а також інвестиційних планів на середньострокову перспективу (3-5 років);
• здійснення контролю за виконанням Концерном та його учасниками покладених на них завдань у сфері оборонно-промислового комплексу та військово-технічного співробітництва;
• підготовка і подання на затвердження Кабінету Міністрів України проектів Статуту Концерну та нормативно-правових актів щодо внесення змін до нього;
• прийняття рішень стосовно участі Концерну в статутному капіталі господарських товариств, інших юридичних осіб, метою діяльності яких є сприяння розробці, виробництву та експорту високотехнологічної промислової продукції оборонно-промислового комплексу;
• прийняття рішень щодо створення філій та представництв Концерну;
• забезпечення проведення Концерном відрахувань до Державного бюджету України частини прибутку (доходу);
• здійснення контролю за ефективним використанням і збереженням об'єктів державної власності, переданих в управління Концерну, провадженням фінансово-господарської діяльності Концерну;
• затвердження річних звітів генерального директора Концерну про результати діяльності Концерну та управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі;
• ініціювання проведення перевірок, ревізій та аудиту фінансово-господарської діяльності Концерну та його учасників, визначення аудитора Концерну;
• подання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо реорганізації або ліквідації Концерну.

Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами відповідного об'єднання.

Майнові відносини в об'єднанні підприємств

Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).

Майно передається об'єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі.

Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) господарських товариств. Утворені господарським об'єднанням підприємства діють відповідно до положень цього Кодексу, інших законів та статуту підприємства, затвердженого об'єднанням.

 

Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання.

 

Підприємства - учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

Вихід підприємства із складу державного (комунального) господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Припинення об'єднання підприємств відбувається в результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації.

Реорганізація господарського об'єднання здійснюється за рішенням підприємств-учасників, а реорганізація державного (комунального) господарського об'єднання - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Ліквідація господарського об'єднання провадиться за рішенням підприємств-учасників, а ліквідація державного (комунального) об'єднання - за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Ліквідація об'єднання підприємств здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом щодо ліквідації підприємства. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств чи договором.

6.3  Правовий статус холдингових компаній та асоційованих підприємств

Асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господарювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному капіталі та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.

Поняття холдингової групи як своєрідного виду об'єднання господарських організацій використовується в Законі «Про банки та банківську діяльність» (ст.ст. 1 1-12).

У Господарському кодексі (ч. 5-7 ст. 126) та Законі України «Про холдингові компанії в Україні» законодавець уникає поняття «холдингова група», оперуючи поняттями, що позначають дві категорії учасників холдингової групи: холдингову компанію та її корпоративні підприємства (ст. 1 та ін.), а також визначає основи їх правового статусу. Холдингова компанія в такому об'єднанні (холдинговій групі) є суб'єктом організаційно-господарських повноважень щодо своїх/корпоративних дочірніх підприємств, завдяки володінню контрольними пакетами акцій останніх.

Правовий статус холдингових компаній визначається ст. 126 ГК України та Законом України «Про холдингові компанії в Україні», а також відповідними положеннями про господарські товариства - об'єднання капіталів, що містяться в Цивільному кодексі, Господарському кодексі, Законі України «Про господарські товариства», «Про цінні папери та фондовий ринок».

Відповідно до ст. 1 Закону «Про холдингові компанії в Україні», холдингова компанія (надалі – ХК) ‑ акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.

Корпоративне підприємство визначається як господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) якого володіє, користується та розпоряджається холдингова компанія.

Холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв), за визначенням згаданого Закону, є пакет акцій (часток, паїв) корпоративного підприємства, який перевищує 50% чи становить величину, яка забезпечує право вирішального впливу на господарську діяльність корпоративного підприємства.

Відповідно до ст. З Закону, ХК можуть створюватися двома шляхами:

• у процесі корпоратизації та приватизації відповідними органами (органом, уповноваженим управляти державним майном, або органом приватизації) самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об'єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток (паїв):
• іншими суб'єктами (в Законі не зазначається, якими саме) на договірних засадах.

У випадках, передбачених Законом «Про захист економічної конкуренції», створення ХК обумовлюється необхідністю отримання попереднього дозволу антимонопольно органів або Кабінету Міністрів України на економічну концентрацію, узгоджені дії.

Особливості правового статусу ХК:

1. Рішення про утворення ХК приймається власниками холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформляється відповідним договором.
2. Статутний фонд ХК формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових окладів у формі майна, коштів і нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності ХК; при цьому частка у формі майна, коштів і нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності ХК, не повинна перевищувати 20% статутного фонду ХК.
3. До виключної компетенції загальних зборів ХК належить вирішення питань: формування єдиної фінансової, інвестиційної, виробничо-господарської та науково-технічної політики щодо корпоративних підприємств; визначення напрямів та порядку використання прибутку корпоративного підприємства; затвердження планів виробничого та соціального розвитку корпоративних підприємств; питання про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств та/або ліквідацію ХК.
4. Правомочність загальних зборів ХК у разі включення до порядку денного питань про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств та/або ліквідацію ХК - за умови реєстрації для участі в них акціонерів (їхніх представників), що мають відповідно до статуту ХК більше ніж 80% голосів; зазначені рішення приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів (їхніх представників), що зареєструвалися для участі у загальних зборах.
5. Корпоративне підприємство не може володіти акціями своєї XК.
6. Обов'язковість щорічної аудиторської перевірки ХК та й корпоративних підприємств (ст. 8 Закону),
7. Публічність діяльності ХК: а) протягом місяця з дня державної реєстрації ХК вона повинна оприлюднити інформацію про напрями своєї діяльності в офіційному друкованому виданні ДКЦПФР; б) протягом усього періоду своєї діяльності повинна не рідше одного разу та рік оприлюднювати свою консолідовану фінансову звітність і фінансову звітність своїх корпоративних підприємств (ст. 9 Закону).
8. Ліквідація ХК: підстави: а) прийняття загальними зборами акціонерів ХК рішення про її ліквідацію; б) скасування відповідним органом АМК чи КМУ дозволу на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання; в) ліквідація усіх корпоративних підприємств ХК та/або залишення у статутному фонді ХК холдингового корпоративного пакета акцій (часток, паїв) тільки одного корпоративного підприємства.

Холдингова група - це господарське об'єднання без статусу юридичної особи, до складу якого входять холдингова компанія та її дочірні (корпоративні) підприємства, пов'язані між собою відносинами контролю підпорядкування

Підстави припинення холдингової групи:

1. ліквідація холдингової компанії;
2. ліквідація усіх корпоративних підприємств ХК та/або залишення у статутному фонді ХК холдингового корпоративного пакета акцій (часток, паїв) тільки одного корпоративного підприємства;
3. скасування відповідним органом АМК чи КМ України дозволу на концентрацію, узгоджені дії суб'єктів господарювання.

Особливості правового статусу державних холдингових компаній (ДХК)

 

Державна холдингова компанія - холдингова компанія, утворена у формі акціонерного товариства, не менше ніж 100% акцій якого належить державі (ст. 1 Закону «Про холдингові компанії в Україні»).

ДХК має низку рис, зумовлених специфікою правового регулювання (ст.ст. 6-7 зазначеного закону), а саме:

1. Створюються органами, уповноваженими управляти державним майном, та/або державними органами приватизації у встановленому ФДМУ та центральним органом влади з питань економіки порядку; засновники в процесі корпоратизації - органи, уповноважені управляти державним майном; у процесі приватизації - органи, уповноважені управляти державним майном та/або державні органи приватизації; рішення приймають зазначені органи за погодженням з Кабміном України (відповідно до порядку, передбаченого постановою КМУ № 1477 від 25.10.2006 р. «Про погодження з Кабінетом Міністрів України рішення щодо утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації»).

2. Ініціатором створення ДХК може бути:

• у процесі корпоратизації; державне підприємство; орган, уповноважений управляти державним майном;
• у процесі приватизації; державний орган приватизації; підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію; господарські товариства, утворені в процесі приватизації.

3. Перелік документів, що подається ініціатором створення ДХК органу, уповноваженому управляти державним майном:

• обгрунтованість доцільності утворення ДХК;
• перелік підприємств та їх структурних підрозділів, на базі яких пропонується створити ДХК та її корпоративні підприємства;
• проект статуту ДХК.

У разі створення ДХК за ініціативою органу, уповноваженого управляти державним майном, перелік підприємств та їх структурних підрозділів, на базі яких пропонується утворити ДХК та її корпоративні підприємства, і проект статуту ДХК готує цей орган.

Статутний фонд ДХК формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповідних господарських товариств у встановленому законодавством порядку.

Єдиними акціонером ДХК від моменту її утворення до завершення процедури приватизації або припинення є держава.

Управління акціями ДХК здійснюється в установленому законом порядку; їх заборонено передавати в управління будь-яким особам.

Державні пакети акцій і державне майно, передане до статутного фонду ДХК, не можуть бути відчужені або перебувати у заставі, використані для формування статутних фондів будь-яких підприємств.

ДХК не може бути корпоративним підприємством іншої ХК.

Рішення про приватизацію ДХК може бути прийняте лише після прийняття рішення про приватизацію всіх корпоративних підприємств ДХК, пакети акцій яких передано до статутного фонду ДХК.

Пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного фонду ДХК, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання (ст. 13).

ДХК спільно з органом, уповноваженим управляти державним майном, у визначеному КМУ порядку має прийняти рішення з кожного питання, внесеного до порядку денного загальних зборів, і надати відповідні доручення на голосування представникові в термін і порядку, визначені КМУ; представник має право брати участь у загальних зборах тільки після отримання відповідного доручення на голосування від органу, уповноваженого управляти державним майном.

Як господарська структура ДХК викопує повноваження, передбачені ст. 9 Закону «Про управління об'єктами державної власності», а саме:

• укладає контракти з керівниками державних акціонерних товариств, які є її корпоративними підприємствами;
• розробляє річні фінансові та інвестиційні плани ДХК, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) і подає на затвердження уповноваженому органу управління, який здійснює контроль за її діяльністю;
• забезпечує розроблення та затверджує річні фінансові н інвестиційні плани, а також інвестиційні плани на середньострокову перспективу (3-5 років) державних акціонерних товариств, які є її корпоративними підприємствами;
• проводить аналіз і обов'язкові щорічні аудиторські перевірки своєї фінансово-господарської діяльності та подає отримані результати органу виконавчої влади, який здійснює контроль за її діяльністю.