• 15.1  Поняття, функції та принципи господарсько-правової відповідальності
• 15.2  Поняття і види господарських санкцій

15.1  Поняття, функції та принципи господарсько-правової відповідальності

Господарське правопорушення – це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, який всупереч своїм юридичним обов'язкам порушує господарські та інші норми права та суб'єктивні права інших учасників господарських відносин або третіх осіб.

Господарське правопорушення класифікується на договірні і позадоговірні.

Договірні правопорушення (зафіксовані в договорі) це:

• порушення термінів укладання (основних) договорів та укладання процедури врегулювання розбіжностей, укладання договорів, які суперечать закону;
• порушення строків виконання договорів та інших господарських зобов'язань щодо поставки продукції, перевезення вантажів, виконання робіт тощо;
• порушення якості поставленої продукції;
• порушення кредитно-розрахункових відносин пов'язаних з виконанням господарських договорів та інше.
• порушення обов'язкових умов укладення договору тощо.

Позадоговірні господарські правопорушення (не зафіксовані в договорі):

• порушення антимонопольного законодавства;
• порушення податкової дисципліни; проведення фіктивного господарювання;
• порушення антисанітарних, протипожежних норм та норм виготовлення (недоброякісної) продукції її збереження тощо;
• заподіяння шкоди державі, підприємствам, установам, довкіллю тощо.

Основними підставами господарсько-правової відповідальності є:

1. факт господарського порушення – тобто порушення норм господарського законодавства або умов договору тощо, внаслідок чого завдані збитки або інша шкода; об'єкт – порушення інтересу іншого учасника господарських відносин; об'єктивна сторона факту господарського порушення – невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання; суб'єктом факту господарського порушення с суб'єкт господарювання – порушник; суб'єктивна сторона – конкретна посадова особа суб'єкта господарювання органу управління порушника;
2. протиправність господарської поведінки – дія або бездіяльність, що порушують правову норму, умови договору тощо;
3. причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і потерпілого необхідно доводити документальними доказами;
4. вина господарського правопорушника – невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, запобігання збиткам (шкоді) потерпілого

Сукупність цих чотирьох умов утворює юридико-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків. А для застосування неустойки, штрафу чи пені досить факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.

У функціональному відношенні господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання господарських та інших зобов'язань.

Види і зміст функцій господарсько-правовової відповідальності в теорії господарського права визначаються по різному. Узагальнено є підстави виділити п'ять основних функцій.

• Стимулююча – полягає у застосуванні до правопорушника економічних (майнових) санкцій і передбачає спонукання його до припинення правопорушення і виконання зобов'язань. Така функція властива практично всім видам санкцій.
• Штрафна функція є формою юридичної відповідальності, яка зумовлюється протиправною поведінкою (скоєння правопорушення), або неналежним виконанням зобов'язань правопорушником (неустойка, штраф, пеня).
• Функція попередження правопорушень – полягає в тому, що внаслідок застосування відповідальності усувається факт господарського правопорушення а також причини і умови. Як попереджувальний засіб господарсько-правова відповідальність наефективніша у випадках, коли має місце матеріально-правовий зв'язок відповідальності господарюючого суб'єкта з матеріальною відповідальністю його працівників, передбаченою трудовим правом.
• Компенсаційна функція – суть якої полягає в у відновленні порушеного правопорушенням майнового стану потерпілого шляхом застосування на його користь компенсаційних майнових санкцій, стягнених з порушника.
• Інформаційна (сигналізаційна) функція про факт пред'явлення претензії або позову про стягнення збитків чи неустойки – це юридична інформація про неблагополучний стан та наявні недоліки у господарській діяльності суб'єкта, що спонукає його керівництво до вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ на підприємстві.

Принципи господарсько-правової відповідальності:

1. принцип обов'язковості відшкодування збитків потерпілій стороні, (зокрема за недоброякісність продукції) незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;
2. принцип – не звільняє правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі у випадку відшкодування збитків і сплати штрафних санкцій за порушення зобов'язання;
3. принцип неприпустимості запису у господарському договорі застереження що виключає або обмежує відповідальність виробника (продавця) продукції;
4. принцип презумпції вини, тобто «відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання», що передбачено ч.2 ст. 614 ЦКУ

Згідно ч. 2 ст. 218 ГКУ учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення або якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Визначення непереборної сили передбачено у ст. 263 ЦКУ тобто це так звані «форс – мажорні обставини» що стали перешкодою виконання зобов'язань, вони мають стосуватися не тільки заподійника шкоди, а поширюватися на інших осіб. Неможливість виконання повинна бути абсолютною, а не скрутною лише для боржника. До непереборної (нездоланної) сили в законодавстві і договірній практиці відносять стихійні лиха (землетруси, повені) чи інші обставини, що неможливо передбачити чи запобігти при сучасному рівні людського знання і можливостей. До юридичного форс-мажору відносяться рішення вищих державних органів (заборона імпорту чи експорту, валютні обмеження й ін.), страйки, війни, революції і т.п.

Поняття юридичного форс-мажору не має чіткого юридичного визначення тому, як правило, контрагенти установлюють випадки непередбачених обставин і їхні правові наслідки в договірному порядку.

Зменшення розміру та звільнення від відповідальності передбачені в ст. 219 ГКУ. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережністю сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів до їх зменшення.

В ст. 220 ГКУ передбачені особливості відповідальності за прострочення боржника і прострочення кредитора. Так, боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Згідно ст. 221 ГКУ кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, або договором іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах.

 

15.2  Поняття і види господарських санкцій

Господарська-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання передбачає застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК, іншими законами або договором (ст. 216 ГКУ).

Застосування господарсько-правової відповідальності у вигляді господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарські санкції передбачені ГК України, застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

Господарські санкції – це безпосередні заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні або правові наслідки (ст. 217 ГКУ).

Види господарських санкцій:

• відшкодування збитків;
• штрафні санкції;
• оперативно-господарські санкції,
• адміністративно-господарські санкції.

Відшкодування збитків – це поновлення учасником господарських відносин прав або законних інтересів суб'єкта, які були порушені в процесі виконання господарських зобов'язань або установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності (ст. 224 ГКУ).

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються (ст. 225ГКУ):

• вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
• додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
• неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
• матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань.

При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, – на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання. Склад збитків, що підлягають відшкодуванню у внутрішньогосподарських відносинах, визначається відповідними  господарськими організаціями з урахуванням специфіки їх діяльності.

Умови і порядок відшкодування збитків визначено у ст. 226 ГКУ згідно якої учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, – зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно попереджена другою стороною про можливе невиконання нею зобов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобов'язання. У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (надати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.

Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання (ч. 3 ст. 193 ГКУ).

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний солідарно відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті 196 ГКУ.

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу (ст. 228 ГКУ).

У разі порушення учасником господарських відносин грошового зобов'язання він не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених ГК та іншими законами (ст. 229 ГКУ). Обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом.

У разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Нацбанку України на день висунення вимог.

Штрафні санкції – це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правші здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст 230 ГКУ).

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст.2 ГКУ.

Згідно ст. 231 ГКУ щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається). Це випадки коли хоча б одна із сторін відноситься до державного сектору економіки або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або фінансується з Держбюджету України чи за рахунок держкредиту. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у ч. 2 ст. 231 ГКУ.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог ГКУ.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Нацбанку України, за увесь час користування коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання.

Статтею 232 ГКУ установлений порядок застосування штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

• допускається стягнення тільки штрафних санкцій;
• збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції;
• за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, або уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій (ст. 233 ГКУ). Судом береться до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Сплата штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі (ст. 234 ГКУ), крім випадків, передбачених у ч. 3 ст. 193 ГКУ коли законом або договором передбачено звільнення від обов'язку виконана ти зобов'язання або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Оперативно-господарські санкції – це заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку, які передбачено договором (ст. 235 ГКУ).

У господарських договорах сторони можуть передбачити такі види оперативно-господарських санкцій (ст. 236 ГКУ):

1. у разі порушення зобов'язання зобов'язаною стороною, управнена сторона односторонньо може відмовитися від виконання свого зобов'язання із звільненням її від відповідальності за це (наприклад, відмовитися від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо);
2. у разі порушення зобов'язання зобов'язаною стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням, друга сторона може відмовитись від прийняття подальшого виконання нею зобов'язання (наприклад, списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);
3. у разі порушення зобов'язання зобов'язаною стороною, управнена сторона може встановити в односторонньому порядку на майбутнє додаткові гарантії належного виконання зобов'язань зобов'язаною стороною, яка порушила зобов'язання: (наприклад, зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;
4. у разі порушення зобов'язання зобов'язаною стороною, управнена сторона може відмовитись від встановлення на майбутнє господарських відносин з стороною, яка порушує зобов'язання.

Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у ч. І ст. 236 ГКУ, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій згідно ст. 237 ГК є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною.

Особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних, які накладаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами в односторонньому позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

Адміністративно-господарські санкції – це визначені законодавством заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єктів господарювання та ліквідацію його наслідків (ст. 238 ГКУ).

Такі санкції застосовуються уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, судом, правоохоронними органами наділені господарською компетенцією щодо здійснення контролю за господарською діяльністю суб’єктів господарювання (Антимонопольним комітетом України, Держкомісією з цінних паперів, Нацбанком України, фінансовими, правоохоронними органами).

Види адміністративно-господарських санкцій (ст. 239 ГКУ)

Залежно від характеру спрямування адміністративно-господарські санкції можуть бути майновими та організаційно-правовими.

Санкції майнового характеру це:

• вилучення прибутку (доходу) (ст. 240 ГКУ);
• адміністративно-господарський штраф (ст. 241 ГКУ);
• стягнення зборів (обов'язкових платежів) (ст. 242 ГКУ)
• застосування антидемпінгових заходів (ст. 244 ГКУ); (Антидемпінгові заходи – це заходи по стягненню з експортера компенсації за шкоду заподіяну вітчизняним виробникам в результаті експорту товарів по цінах нижче чим на внутрішньому ринку).

Санкції організаційно-правового характеру це:

• припинення експортно-імпортних операцій (ст. 245 ГКУ); застосування індивідуального режиму ліцензування або зупинення дії або анулювання ліцензії (патенту) на здійснення СГ певних видів господарської діяльності;
• обмеження або зупинення діяльності СГ (у разі недотримання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміологічних правил (ст. 246 ГКУ);
• скасування державної реєстрації та ліквідація СГ (ст. ст. 55-1, 60,61, 247, 248, ГКУ).
• Інші адміністративно-господарські санкції передбачені Господарським кодексом України, Кодексом України про адміністративні правоворушення, Податковим кодексом України, Митним кодексом України, окремими законами.

Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій з метою відшкодування збитків, завданих суб’єкту господарювання у порядку, встановленому ГК та іншими законами (ст. 249 ГКУ).