Фінанси підприємств

Тема 10 Фінансова санація і банкрутство підприємств

Конспект лекцій

Ключові терміни:

Altman Z-score, Z-моделі, Банкрутство підприємств, Досудова санація, Критична неплатоспроможність, Модель Лісу, Модель санації, Надкритична неплатоспроможність, Поточна неплатоспроможність, Санаційний прибуток, Санація балансу, екзогенними факторами фінансової кризи, ендогенних факторів фінансової кризи, коефіцієнт втрати платоспроможності, коефіцієнт відновлення платоспроможності, санація

10.1. Аналіз фінансових передумов можливості банкрутства підприємств

Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. У ринковій економіці банкрутство підприємств - нормальне явище. З кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до 30.

На практиці із кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності і банкрутства підприємства, діяльності його в неприбутковій зоні або недостачі потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неможливості здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фактори, які можуть обумовити фінансову кризу на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), і внутрішні, або ендогенні (які залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони визначають фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження і реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства, або така система функціонує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в такі блоки:

У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те або інше підприємство, той або інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини, але всі вони, як правило, є переліченими вище.

Типовими наслідками впливу названих причин і факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї. Зовнішньою ознакою банкрутства підприємства є припинення його поточних платежів і нездатність задовольнити вимоги кредиторів протягом трьох місяців від дня настання строку їх виконання.

Практика показує, що успішна фінансово-господарська діяльність підприємства залежить приблизно на 70% від стратегічної спрямованості, на 20% - від ефективності оперативного управління і на 10% - від якості виконання поточних завдань. Отже, загальний успіх забезпечують: якість стратегічного аналізу; реальність стратегічного планування; рівень реалізації стратегічних завдань.

10.2. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства

Для забезпечення однозначності підходів під час оцінки фінансово-господарського стану підприємств, а також своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу Міністерством економіки України виданий Наказ №14 від 19.01.2006 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства». Методичні рекомендації розроблені з метою забезпечення однозначності підходів під час оцінки господарського стану підприємств.

Джерелами інформації для здійснення розрахунків фінансово-економічних показників є показники фінансової звітності підприємства. Основні джерела аналізу - це форма 1 «Баланс підприємства», форма 2 «Звіт про фінансові результати». Перелік показників та система їх розрахунків, що використовуються при здійсненні поглибленого аналізу фінансово-господарсько­го стану неплатоспроможних підприємств, та джерела от­римання відповідної інформації наведені в темі 8 таблицях 8.3; 8.4.

Методичні рекомендації визначають три стадії неплатоспроможності: поточну, критичну і надкритичну.

Поточна неплатоспроможність характеризує таке фінансове становище підприємства, при якому на певний період через випадковий збіг обставин не вистачає суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню. Такий стан характеризується як неможливість суб'єкта підприємницької діяльності погашати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого терміну їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також погашати зобов'язання з виплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як шляхом відновлення платоспроможності.

Економічний показник ознак поточної платоспроможності за наявності простроченої кредиторської заборгованості - це різниця між сумою наявних у підприємства коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних активів і його поточних зобов'язань, що визначається за формулою

Якщо отримано негативний результат, це свідчить про поточну неплатоспроможність підприємства.

Наявність на початок і кінець звітного періоду ознак поточної неплатоспроможності свідчить про несприятливий фінансовий стан підприємства, що відповідає законодавчому визначенню боржника, не здатному виконувати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого терміну їх сплати.

Критична неплатоспроможність підприємства характеризує відповідний фінансовий стан потенційного банкрутства, якщо на початок і кінець звітного кварталу, що передував подачі заяви про відкриття справи про банкрутство, є ознаки поточної неплатоспроможності. При цьому коефіцієнт покриття (КП) і коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Кзвк) наприкінці звітного кварталу менше їх нормативних значень – 1,5 і 0,1 відповідно.

Коефіцієнт покриття визначається відношенням суми оборотних активів до загальної суми поточних зобов'язань і характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів. Цей коефіцієнт розраховується за такою формулою:

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характеризує наявність власних оборотних коштів підприємства, необхідних для його фінансової стабільності. Цей коефіцієнт розраховується як відношення різниці між обсягами джерел власних і прирівняних до них коштів і фактичною вартістю основних коштів та інших необоротних активів до вартості наявних у підприємства оборотних активів - виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, дебіторської заборгованості та іншим оборотним активам

Платоспроможність боржника може вважатися відновленою (відсутні ознаки потенційного банкрутства), якщо протягом строку, установленого планом санації боржника, забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності та перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (КП > 1,5) за наявності тенденції збільшення рентабельності.

Надкритична неплатоспроможність характеризує такий фінансовий стан, якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не одержало прибутки. У цьому випадку задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливо через застосування ліквідаційної процедури.

Підприємство-боржник відповідно до закону зобов'язано звернутися в місячний строк в арбітражний суд із заявою про відкриття справи про банкрутство, тобто якщо задоволення вимог одного або декількох кредиторів приведе до неможливості виконання його грошових зобов'язань у повному обсязі перед іншими кредиторами.

Наявність ознак фіктивного банкрутства характеризується такими параметрами: якщо на початку звітного періоду, що передував подачі заяви в арбітражний суд про порушення справи про банкрутство, була відсутня надкритична неплатоспроможність, тобто фактичний коефіцієнт покриття перевищував 1 при нульовій або позитивній рентабельності.

Підтвердженням деяких елементів об'єктивної сторони доведення до банкрутства буде відсутність надкритичної неплатоспроможності перед укладанням угоди або інші дії, які призвели до стійкої фінансової неможливості погашати борги.

Для своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу у прибутково працюючих суб'єктів господарювання і вживання попереджувальних заходів для запобігання банкрутству, проводиться експрес-аналіз фінансового стану підприємства (фінансовий моніторинг) за допомогою коефіцієнта Бівера.

Коефіцієнт Бівера розраховується як відношення різниці між чистим прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних зобов'язань за формулою

Фінансовий стан підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5-2 роки) коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення частини прибутку, який спрямовується на розвиток виробництва, свідчить про формування незадовільної структури балансу. У цьому випадку підприємство починає працювати в борг, а коефіцієнт забезпечення власними коштами стає меншим 0,1.

10.3. Методи прогнозування імовірності банкрутства підприємства

У світовій практиці для прогнозування стійкості роботи підприємства, вибору його фінансової політики, а також визначення ризику банкрутства використовуються різні економіко-математичні моделі.

Найбільш застосовувані методи оцінки імовірності банкрутства підприємства – це Z-моделі, запропоновані відомим західним економістом Е.Альтманом.

Проведені дослідження показали, що комбінації відносних показників мають високу здатність характеризувати ймовірність швидкого банкрутства того або іншого підприємства. На підставі використання прийомів статистичного методу, названого аналізом множинних дискримінантів (Multiple-discriminant analysis, MDA), були розраховані параметри кореляційної лінійної функції

Дана модель двофакторна. У розрахунках використовувалися такі показники, як коефіцієнт покриття і коефіцієнт фінансової залежності. Для США ця модель має такий вигляд:

Досліджуючи функціонування різноманітних господарських систем, найбільш часто обмежуються використанням простої функції.

Для підприємств, у яких Z = 0, імовірність банкрутства дорівнює 50%. Якщо Z < 0, то ймовірність банкрутства менше 50% і далі знижується в міру зменшення Z. Якщо Z > 0, то ймовірність банкрутства більше 50% і зростає зі збільшенням Z.

Перевага даної моделі в її простоті та можливості застосування в умовах обмеженого обсягу інформації про підприємство.

Проте очевидно, що прогнозування неплатоспроможності підприємства за допомогою двофакторної моделі не забезпечує високої точності розрахунків, які характеризують ділову активність і ефективність функціонування підприємства. Необхідна більш складна функція, залежна від більшої кількості змінних.

У 1968 р. була запропонована п'ятифакторна модель прогнозування – це так звана модель «Altman Z-score». Вона являє собою функцію від деяких показників, які характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за звітний період, де n змінюється від 1 до 5.

П'ятифакторна модель має вигляд

Залежно від Z прогнозується ймовірність банкрутства: до 1,8 – дуже висока; від 1,8 до 2,7 – висока; від 2,8 до 2,9 – можлива; більше 3,0 – дуже низька. Точність прогнозу в цій моделі в межах одного року становить 95%, двох років - до 83%, це є перевагою даної моделі. Недолік цієї моделі в тому, що її можна використовувати в основному для великих компаній.

Як показує зарубіжний досвід, за допомогою формули Альт­мана можна прогнозувати банкрутство за 1,5-2 роки до появи його очевидних ознак. Вважається, що за п'ятифакторною моделлю Аль­тмана спрогнозувати банкрутство на один рік можна з точністю до 90%, на два роки - до 70%, на три роки - до 50%. Причому ця мо­дель більшою мірою підходить для великих підприємств.

Оцінка загрози банкрутства за моделлю Альтмана в наших економічних умовах може розглядатися як умовна, попередня, особ­ливо якщо підприємство не можна зарахувати до середніх чи вели­ких. Ця модель не дає можливості одержати досить об'єктивний ре­зультат, що пов'язано з розбіжностями в обліку окремих показників, впливом на їх формування ряду зовнішніх факторів (у першу чергу інфляції), невідповідністю балансової й ринкової вартості окремих активів та з іншими об'єктивними причинами. Такі особливості ви­значають необхідність коригування коефіцієнтів значущості показ­ників, наведених у моделі Альтмана, що в умовах економіки, яка розвивається, на сьогодні навряд чи можливо. Тому для оцінювання кризового розвитку підприємства доцільно застосовувати критерії фінансової стійкості, засновані не на відносних, а на абсолютних по­казниках поточного фінансового стану підприємства.

Українські господарюючі суб'єкти можуть використовувати тест, запропонований Альтманом у 1983 p.:

Граничне значення Z83 = 1.23.

Модель Спрінгейта

Якщо Z < 0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Модель Лісу (ZЛ)

Граничне значення ZЛ = 0,037.

Модель Таффлера

Британський учений Таффлер (Taffler) запропонував у 1977 р. чотирифакторну прогнозну модель, при розробці якої використав та­кий підхід.

При використанні комп'ютерної техніки на першій стадії обчис­люється 80 відношень за даними платоспроможних компаній і ком­паній, що збанкрутіли. Потім, використовуючи статистичний метод, відомий як багатомірний дискримінантний аналіз, можна побудувати модель платоспроможності, визначаючи окремі співвідношення, які найкраще виділяють дві групи компаній та їх коефіцієнти. Такий ви­бірковий підрахунок співвідношень є типовим для визначення деяких ключових вимірювань діяльності корпорації, таких як прибутко­вість, відповідність зворотного капіталу, фінансовий ризик і лік­відність. Об'єднуючи ці показники та зводячи їх відповідним чином до одного, модель платоспроможності надає точну картину фінансо­вого стану корпорації. Типова модель для аналізу компаній, акції яких котируються на біржах, набуває форми:

Якщо величина Z - рахунка більша за 0,3, то це свідчить, що у фір­ми непогані довгострокові перспективи, а якщо менша за 0,2, то банк­рутство більше ніж імовірне.

Модель Фулмера

Середній розмір сукупних активів фірм у вибірці Фулмера -455 тис. доларів. Початкова версія моделі включала 40 коефіцієнтів. Модель прогнозує схильність до банкрутства на рік уперед з точніс­тю до 98% випадків, на два роки вперед - до 81% випадків. Загальний вигляд моделі:

За результатами моделі можна отримати такий прогноз:

Метод рейтингового оцінювання фінансового стану підприємства (рейтингове число).

Р.С. Сайфулін і  Г.Г. Кадиков  запропонували  використати для експрес-оцінювання фінансового стану підприємства рейтингове число:

Якщо рейтингове число R для підприємства має значення більше ніж 1, то підприємство знаходиться у задовільному стані. Якщо зна­чення R менше за 1, то це ознака незадовільного стану. Рейтингове оцінювання фінансового стану може застосовуватися з метою класи­фікації підприємств за рівнем ризику, відносин з ними банків, інвес­тиційних компаній, партнерів. Однак діагностика неспроможності на базі рейтингового числа не дає змоги оцінити причини потрап­ляння підприємства "в зону неплатоспроможності". Крім того, нор­мативний зміст коефіцієнтів, що використовуються для рейтингового оцінювання, також не враховує галузевих особливостей підпри­ємств.

Широке застосування згаданих моделей у зарубіжній практиці зумовлене такими перевагами: вони мають невелику кількість значущих показників, що за­безпечує високу точність результатів за низької трудомісткості їх використання; моделі забезпечують інтегральну оцінку і дають можливість порівнювати різно­манітні об'єкти; інформація для розрахунку усіх показників є доступною, бо ві­дображається в основних формах фінансової звітності; існує можливість не ли­ше оцінки фінансового стану, а й прогнозування банкрутства, оцінки зони ризику, в якій перебуває підприємство.

Однак ці моделі показують правдиві результати лише в тих конкретних умо­вах, для яких вони розроблені. Використання таких моделей в Україні було б можливим за повної відповідності бухгалтерського обліку, фінансової звітнос­ті і показників міжнародній практиці та стабільній діяльності вітчизняних під­приємств. У зв'язку з наявними відмінностями показники вітчизняних під­приємств, введені в модель, повинні мати інші критеріальні значення. Адже величина цих коефіцієнтів істотно впливає на результати розрахунків і правильність висновків про фінансовий стан підприємства.

Окрім того, будь-яка екстраполяційна модель даватиме надійні результати лише за незмінності (постійності) умов функціонування об'єктів, котрі досліджуються, що не характерно для вітчизняних підприємств, що не може не вплинути як на коефіцієнти моделі, так і на її критичні значення, які слугують для оцінки фінансового стану підприємства і прогнозування можливості його банкрутства.

Перевагами цих рекомендацій можна вважати системність, комплексний підхід до розуміння фінансового стану підприємства з погляду можливого банкрутства, застосування підприємством будь-якої галузі без важливого коригування.

10.4. Аналіз і оцінка реальних можливостей відновлення платоспроможності підприємства

Якщо підприємство має незадовільну структуру балансу, то основним показником, що характеризує наявність реальної можливості відновити (або втратити) платоспроможність протягом певного періоду, є коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності.

Якщо хоча б один із коефіцієнтів менше нормативу (КП < 2, Кз < 0,1), то коефіцієнт відновлення платоспроможності терміном на 6 місяців розраховується так

де Квідн – коефіцієнт відновлення платоспроможності;

КПк, КПп– фактичне значення поточної ліквідності на кінець і початок звітного періоду;

6 - період відновлення платоспроможності в місяцях;

Т – звітний період у місяцях;

2 - нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності більше 1 свідчить про реальну можливість підприємства відновити платоспроможність.

Коефіцієнт відновлення платоспроможності менше 1 свідчить про те, що підприємство в найближчі 6 місяців не має реальної можливості відновити платоспроможність.

Якщо структура балансу задовільна, коефіцієнт поточної ліквідності (КП) більше або дорівнює 2, а коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Кзаб) більше або дорівнює 1, то для перевірки стійкості фінансового стану розраховується коефіцієнт втрати платоспроможності на строк 3 місяці, таким чином:

Коефіцієнт втрати платоспроможності більше 1 свідчить про реальну можливість підприємства не втратити платоспроможність. Коефіцієнт втрати платоспроможності менше 1 свідчить про те, що підприємство в найближчі 3 місяці може втратити платоспроможність.

За наявності причин для визнання структури балансу підприємства незадовільною, але виявлення реальної можливості у підприємства відновити платоспроможність у встановлений термін береться рішення про відстрочку визнання структури балансу незадовільною, а підприємства - неплатоспроможним на строк до 6 місяців.

10.5. Фінансова санація підприємства, її економічний зміст і порядок проведення

Одним із засобів подолання платіжної кризи і запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. У чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін «санація» походить від латинського «sanare» і переводиться як оздоровлення, або видужання.

Закон про банкрутство, прийнятий у 1999 році, розділяє поняття «санація» і «досудова санація». Згідно із Законом «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» санація – це система заходів, які здійснюються в процесі проведення справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів за кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу і (або) зміна організаційної або виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності.

Досудова санація - система заходів із відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і ведуться відповідно до чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Рішення про проведення санації приймається, як правило, у таких випадках:

Після закінчення місячного строку від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради або Кабінету Міністрів України оголошення про відкриття справи про визнання банкрутства даного підприємства у випадку, якщо надійшли пропозиції від фізичних або юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржників і подали акцептовані комітетом кредиторів і арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неплатоспроможного підприємства, арбітражний суд ухвалює рішення щодо припинення процедури оголошення банкрутства і про проведення фінансової санації юридичної особи;

У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три основних функціональних блоки:

  1. Розроблення плану санації.
  2. Санаційний аудит.
  3. Менеджмент санації.

Як правило, розробленням санаційної концепції та плану санації, за дорученням власників або керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Модель санації. Відповідно до класичної моделі санації, функціональна схема якої зображена на рис. 10.1, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, його глибина і якість фінансового стану фірми.

Під час аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу відповідно до класичної моделі санації робиться висновок про санаційну можливість підприємства, а потім - про доцільність або недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо підприємство знаходиться в глибокій кризі, не сумісній з подальшим його існуванням, то ухвалюють рішення щодо консервації та ліквідації суб'єкта господарювання. Інакше санація буде означати лише відстрочку часу ліквідації підприємства та нічого, крім додаткових збитків, власникам і кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому порядку.

У випадку якщо підприємство має дійсно реальні надії на виправлення становища, ухвалюють рішення щодо розроблення санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційноспроможному підприємстві почнеться санація, тим більші шанси на її успіх. У випадку ухвалення рішення на користь санації варто здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в напрямку зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Із цією метою доцільно реалізувати так звану шокову (Crash) програму.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації. За визначенням цілей санації варто враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та повинне проводити свою діяльність у рамках правового поля відповідної держави. Мета повинна бути реальною та придатною для кількісного (якісного) виміру. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді.

Рисунок 10.1 - Класична модель санації

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, що розробляється на базі санаційної програми та містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

У літературі з питань фінансової санації зазначають два види реакції підприємств на фінансову кризу:

Залежно від обраної стратегії підприємство підбирає той або інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає можливість не тільки перебороти внутрішні причини неспроможності підприємств, а і значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Разом з тим на підприємствах, які знаходяться у фінансовій кризі, повністю вичерпані такі класичні джерела самофінансування, як прибуток і амортизація. Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямована насамперед на поліпшення (відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямками:

  1. реструктуризацією активів;
  2. зменшенням (заморожуванням) витрат;
  3. збільшенням виручки від реалізації.

Перша група санаційних заходів пов'язана зі зміною структури і складу активної частини балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами в складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

  1. мобілізацію прихованих резервів. Приховані резерви – це частина капіталу підприємства, що не відображена в його балансі. Величина прихованих резервів в активній частині балансу дорівнює різниці між реальною (вищою) вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх балансовою вартістю;
  2. використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним одержанням цих фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративний будинок з одночасним укладанням договору про лізинг даного об'єкта нерухомості. Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство через свою збитковість може одержати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об'єкта основних фондів;
  3. лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію оснащення (здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру), якщо не вистачає необхідних інвестиційних ресурсів;
  4. здавання в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі;
  5. оптимізацію структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних коштів, запасів сировини і матеріалів, незавершеного виробництва і т.п.);
  6. продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може одержати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;
  7. використання давальницької сировини, тобто спосіб завантаження виробничих потужностей підприємства, при якому сировина і матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак готова продукція, виготовлена на давальницьких умовах, є власністю постачальника сировини. Перероблення давальницької сировини розглядається як послуга, за яку підприємство одержує обумовлену в договорі частину готової продукції або певні кошти;
  8. рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення і т.п.). Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств і зокрема на їх платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Стан дебіторської заборгованості на початок 2010 року суб'єктів господарювання перевищував обсяг ВВП країни в півтора рази. Це є істотним резервом відновлення платоспроможності підприємств, які опинилися у фінансовій кризі. Тому фінансовий менеджмент повинен використовувати всі наявні можливості для погашення заборгованості.

Друга група санаційних заходів здійснюється у двох напрямках:

  1. заморожування інвестиційних вкладень;
  2. зниження валових витрат.

У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції. У цьому випадку варто використати весь арсенал заходів з активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і стриманим збільшенням цін; як масовою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у даній сфері буде залежати від конкретного підприємства і від обраної ним стратегії маркетингу.

Санація балансу. Зменшення статутного фонду підприємства

Розглянемо тепер комплекс санаційних заходів, спрямованих на реструктуризацію пасивів підприємства. Ці заходи пов'язані зі зміною розмірів і структури фінансових джерел формування активів.

Зазнаючи збитків, підприємства, як правило, не зацікавлені відображати їх у своїй звітності, зокрема в балансі. Особливо це стосується акціонерних товариств, оскільки їх баланси публікуються в пресі. За наявності балансових збитків суб'єктам господарювання дуже важко розраховувати на залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел, оскільки як для кредиторів, так і для потенційних інвесторів збиткове підприємство є непривабливим об'єктом фінансування.

Потім збиткові підприємства можуть звернутися до санації балансу (чиста санація). Чиста санація передбачає покриття відображених у балансі збитків за рахунок власних і прирівнюваних до них коштів. Відповідно до законодавства України збитки підприємств можуть списуватися за рахунок резервних (страхових) фондів, коштів цільового призначення (спеціальні фонди і цільове фінансування) або за рахунок санаційного прибутку, що може утворитися при зменшенні статутного фонду підприємства. Ліквідність і платоспроможність підприємства в результаті чистої санації не поліпшуються, оскільки підприємство не залучає додаткових фінансових ресурсів.

Санація балансу за рахунок санаційного прибутку доцільна лише тоді, коли вичерпані інші можливості покриття балансових збитків. Даний (розрахунковий) прибуток утворюється у результаті зменшення статутного фонду підприємства. Санаційний прибуток – це прибуток, що виникає внаслідок викупу підприємством власних корпоративних прав (акцій, паїв) за курсом, нижчим за номінальну вартість цих прав, або в результаті їх безкоштовної передачі для анулювання, зниження номінальної вартості, або при одержанні безповоротної фінансової допомоги від власників корпоративних прав, кредиторів та інших зацікавлених у санації підприємства осіб.

Перша складова санаційного прибутку дорівнює різниці між номінальною вартістю корпоративного права і ціною його викупу емітентом і витратами, пов'язаними із процедурою викупу прав і зменшенням статутного фонду. Якщо корпоративні права надаються для анулювання безкоштовно, то санаційний прибуток буде дорівнювати номінальній вартості наданих для анулювання прав, за винятком витрат, пов'язаних зі зменшенням статутного капіталу.

Державною комісією з коштовних паперів і фондового ринку затверджене «Положення про порядок збільшення (зменшення) статутного фонду акціонерних товариств». Цим положенням передбачені два методи зменшення статутного фонду акціонерного товариства:

  1. Зменшення номінальної вартості акцій (деномінація).
  2. Зменшення кількості акцій існуючої номінальної вартості.

Зменшення номінальної вартості може здійснюватися об'єднанням декількох акцій в одну (конверсія). Обсяги зменшення статутного капіталу визначаються рішенням зборів акціонерів, пайовиків. Законодавством встановлено, що підприємство повинне покрити збитки акціонерів, пов'язані зі зменшенням статутного фонду.

Санація викупом акцій (придбанням паїв) у власників. Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції для наступного перепродажу, поширення серед своїх працівників або анулювання. Зазначені акції повинні бути реалізовані або анульовані в строк, не більший ніж один рік. Це саме стосується і товариства з обмеженою відповідальністю щодо придбання ним паїв учасників товариства.

Санація із залученням коштів власників підприємства. Найбільш зацікавленими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики і т.п.). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися:

  1. збільшенням (зменшенням) статутного фонду;
  2. наданням позик;
  3. наданням цільових внесків на безповоротній основі.

Санація збільшенням статутного фонду

Збільшення статутного фонду здійснюється трьома методами:

  1. збільшенням кількості акцій існуючої номінальної вартості;
  2. збільшенням номінальної вартості акцій;
  3. обміном облігацій на акції.

При збільшенні кількості акцій існуючої номінальної вартості статутний фонд збільшується за рахунок таких джерел:

Участь кредиторів у фінансовому оздоровленні боржника

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може здійснюватися:

  1. пролонгацією і реструктуризацією наявної заборгованості;
  2. повною або частковою відмовою від своїх вимог;
  3. наданням додаткових кредитних ресурсів;
  4. наданням кредитного забезпечення (поручительства, гарантії);
  5. трансформацією боргу у власність.

Безперечно, активної участі кредиторів у фінансовому оздоровленні можна чекати тільки тоді, коли внаслідок санації і збереження підприємства-боржника вони отримають повне задоволення своїх вимог, ніж при його ліквідації. Кредитори можуть відважитися на матеріальний ризик в обмін на майбутню участь у прибутку даного підприємства, в обмін на великий пакет акцій боржника або з надією одержати надійний ринок збуту своєї продукції (джерело постачання сировини для свого виробництва) і т.п.

Фінансова участь персоналу в санації підприємства

Загроза банкрутства і обумовлені цим негативні економічні та соціальні наслідки змушують персонал, що працює на підприємстві, робити свій внесок у фінансування санації. Основною причиною фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія зберегти робочі місця. Особливо частою така ситуація є в період загального економічного спаду, якщо дефіцит альтернативних робочих місць визначає значну залежність працівників від даного підприємства.

Фінансування санації персоналом може здійснюватися в таких формах:

  1. відстрочка або відмова від винагороди за виробничі результати;
  2. надання працівниками позик;
  3. купівля працівниками акцій даного підприємства.

Реорганізація державного підприємства-боржника в іншу юридичну особу, заснована на колективній власності, здійснюється на підставі угоди між обраним трудовим колективом організаційно-правовою формою організації підприємства (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і т.п.) і вповноваженим державним органом.

Державна фінансова підтримка санації підприємств

Якщо мобілізованих фінансових ресурсів з децентралізованих джерел не вистачило для успішного проведення санації або реструктуризації, то в певних випадках може бути ухвалене рішення про надання державної фінансової підтримки. Згідно із Господарським кодексом України у випадку збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати їм дотації або інші пільги.

Приймаючи таке рішення, виконавча влада виходить із принципу фінансової підтримки насамперед життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг виробництва. Оброблено критерії відбору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки..

Підтримка орієнтується насамперед на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею і забезпечити збільшення виробництва продукції, що позитивно вплине на дохідну частину бюджету.

Щодо банківської сфери, необхідно зазначити, що комерційному банку, переведеному на режим фінансового оздоровлення, може бути надана державна фінансова підтримка у вигляді стабілізаційної позики. Таку позику надають тільки під заставу високоліквідних активів банку або під гарантію, або поруку інших, фінансово стабільних банків. Кошти позики можуть використовуватися лише для фінансування санаційних заходів. Відзначимо, що режим фінансового оздоровлення є ефективним заходом впливу НБУ на комерційний банк перед застосуванням санкцій, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Одним із методів державної фінансової допомоги підприємствам є санаційна підтримка у вигляді повного або часткового викупу державою акцій підприємств, які знаходяться у фінансовій скруті.

Тема 10 Фінансова санація і банкрутство підприємств Стислий конспект
© 2016 СумГУ
created with Lectur'EDbeta