• 10.1. Аналіз фінансових передумов можливості банкрутства підприємств
• 10.2. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства
• 10.3. Методи прогнозування імовірності банкрутства підприємства
• 10.4. Аналіз і оцінка реальних можливостей відновлення платоспроможності підприємства
• 10.5. Фінансова санація підприємства, її економічний зміст і порядок проведення

10.1. Аналіз фінансових передумов можливості банкрутства підприємств

Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. У ринковій економіці банкрутство підприємств - нормальне явище. З кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до 30.

На практиці із кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності і банкрутства підприємства, діяльності його в неприбутковій зоні або недостачі потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неможливості здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Фактори, які можуть обумовити фінансову кризу на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), і внутрішні, або ендогенні (які залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

• спад кон'юнктури економіки в цілому;
• зменшення купівельної спроможності населення;
• значний рівень інфляції;
• нестабільність господарського і податкового законодавства;
• нестабільність фінансового і валютного ринків;
• посилення конкуренції в галузі;
• криза окремої галузі;
• сезонні коливання;
• посилення монополізму на ринку;
• дискримінація підприємства органами влади та управління;
• політична нестабільність тієї країни, де розміщене підприємство, або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);
• конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони визначають фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження і реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства, або така система функціонує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації їх можна згрупувати в такі блоки:

• низька якість менеджменту;
• дефіцити в організаційній структурі;
• низький рівень кваліфікації персоналу;
• недоліки у виробничій сфері;
• прорахунки в галузі постачання;
• низький рівень маркетингу і втрата ринків збуту продукції;
• прорахунки в інвестиційній політиці;
• недостача інновацій і раціоналізаторства;
• дефіцити у фінансуванні;
• повна недостача контролю або незадовільна робота його служб.

10.2. Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства

Для забезпечення однозначності підходів під час оцінки фінансово-господарського стану підприємств, а також своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу Міністерством економіки України виданий Наказ №14 від 19.01.2006 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства». Методичні рекомендації розроблені з метою забезпечення однозначності підходів під час оцінки господарського стану підприємств.

Методичні рекомендації визначають три стадії неплатоспроможності: поточну, критичну і надкритичну.

Поточна неплатоспроможність характеризує таке фінансове становище підприємства, при якому на певний період через випадковий збіг обставин не вистачає суми наявних у нього коштів і високоліквідних активів для погашення поточного боргу, що відповідає законодавчому визначенню. Такий стан характеризується як неможливість суб'єкта підприємницької діяльності погашати грошові зобов'язання перед кредиторами після настання встановленого терміну їх сплати, у тому числі із заробітної плати, а також погашати зобов'язання з виплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як шляхом відновлення платоспроможності.

Критична неплатоспроможність підприємства характеризує відповідний фінансовий стан потенційного банкрутства, якщо на початок і кінець звітного кварталу, що передував подачі заяви про відкриття справи про банкрутство, є ознаки поточної неплатоспроможності. При цьому коефіцієнт покриття (К_П) і коефіцієнт забезпеченості власними коштами (К_звк) наприкінці звітного кварталу менше їх нормативних значень – 1,5 і 0,1 відповідно.

Надкритична неплатоспроможність характеризує такий фінансовий стан, якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не одержало прибутки. У цьому випадку задоволення визнаних судом вимог кредиторів можливо через застосування ліквідаційної процедури.

Підприємство-боржник відповідно до закону зобов'язано звернутися в місячний строк в арбітражний суд із заявою про відкриття справи про банкрутство, тобто якщо задоволення вимог одного або декількох кредиторів приведе до неможливості виконання його грошових зобов'язань у повному обсязі перед іншими кредиторами.

10.3. Методи прогнозування імовірності банкрутства підприємства

У світовій практиці для прогнозування стійкості роботи підприємства, вибору його фінансової політики, а також визначення ризику банкрутства використовуються різні економіко-математичні моделі.

Найбільш застосовувані методи оцінки імовірності банкрутства підприємства – це Z-моделі, запропоновані відомим західним економістом Е.Альтманом.

Проведені дослідження показали, що комбінації відносних показників мають високу здатність характеризувати ймовірність швидкого банкрутства того або іншого підприємства. На підставі використання прийомів статистичного методу, названого аналізом множинних дискримінантів (Multiple-discriminant analysis, MDA), були розраховані параметри кореляційної лінійної функції

                                        (10.5)

• де Z - показник неплатоспроможності підприємства;
• А – параметри, які показують ступінь впливу показників на ймовірність банкрутства;
• Х – показники (фактори впливу) діяльності підприємства.

Широке застосування згаданих моделей у зарубіжній практиці зумовлене такими перевагами: вони мають невелику кількість значущих показників, що за­безпечує високу точність результатів за низької трудомісткості їх використання; моделі забезпечують інтегральну оцінку і дають можливість порівнювати різно­манітні об'єкти; інформація для розрахунку усіх показників є доступною, бо ві­дображається в основних формах фінансової звітності; існує можливість не ли­ше оцінки фінансового стану, а й прогнозування банкрутства, оцінки зони ризику, в якій перебуває підприємство.

Однак ці моделі показують правдиві результати лише в тих конкретних умо­вах, для яких вони розроблені. Використання таких моделей в Україні було б можливим за повної відповідності бухгалтерського обліку, фінансової звітнос­ті і показників міжнародній практиці та стабільній діяльності вітчизняних під­приємств. У зв'язку з наявними відмінностями показники вітчизняних під­приємств, введені в модель, повинні мати інші критеріальні значення. Адже величина цих коефіцієнтів істотно впливає на результати розрахунків і правильність висновків про фінансовий стан підприємства.

10.4. Аналіз і оцінка реальних можливостей відновлення платоспроможності підприємства

Якщо підприємство має незадовільну структуру балансу, то основним показником, що характеризує наявність реальної можливості відновити (або втратити) платоспроможність протягом певного періоду, є коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності.

10.5. Фінансова санація підприємства, її економічний зміст і порядок проведення

Одним із засобів подолання платіжної кризи і запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. У чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін «санація» походить від латинського «sanare» і переводиться як оздоровлення, або видужання.

Закон про банкрутство, прийнятий у 1999 році, розділяє поняття «санація» і «досудова санація». Згідно із Законом «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» санація – це система заходів, які здійснюються в процесі проведення справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів за кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу і (або) зміна організаційної або виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності.

Досудова санація - система заходів із відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і ведуться відповідно до чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Рішення про проведення санації приймається, як правило, у таких випадках:

• з ініціативи суб'єкта господарювання, що потрапив у кризові умови, якщо існує реальна загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому;
• після звернення боржника за власною ініціативою до арбітражного суду із заявою про відкриття справи про своє банкрутство. При цьому право вибору способів санації (реорганізації) залишається за боржником. Одночасно із заявою боржник повинен подати в арбітражний суд такі дані: список дебіторів і кредиторів; бухгалтерський баланс підприємства; іншу необхідну інформацію, що характеризує фінансово-економічний стан підприємства, а також вибрані варіанти санації.

Залежно від обраної стратегії підприємство підбирає той або інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає можливість не тільки перебороти внутрішні причини неспроможності підприємств, а і значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Разом з тим на підприємствах, які знаходяться у фінансовій кризі, повністю вичерпані такі класичні джерела самофінансування, як прибуток і амортизація. Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямована насамперед на поліпшення (відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямками:

1. реструктуризацією активів;
2. зменшенням (заморожуванням) витрат;
3. збільшенням виручки від реалізації.

Перша група санаційних заходів пов'язана зі зміною структури і складу активної частини балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами в складі та структурі пасивів).

Друга група санаційних заходів здійснюється у двох напрямках:

1. заморожування інвестиційних вкладень;
2.  зниження валових витрат.